Псалмул 104
1 Бинекувынтязэ, суфлете, пе Домнул! Доамне Думнезеуле, Ту ешть немэрӂинит де маре! Ту ешть ымбрэкат ку стрэлучире ши мэрецие!
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
2 Те ынвелешть ку лумина ка ши ку о манта; ынтинзь черуриле ка ун корт.
Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
3 Ку апеле Ыць ынтокмешть вырфул локуинцей Тале; дин норь Ыць фачь карул ши умбли пе арипиле вынтулуй.
Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
4 Дин вынтурь Ыць фачь соль ши дин флэкэрь де фок, служиторь.
Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
5 Ту ай ашезат пэмынтул пе темелииле луй ши ничодатэ ну се ва клэтина.
Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
6 Ту ыл акоперисешь ку адынкул кум л-ай акопери ку о хайнэ; апеле стэтяу пе мунць,
безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
7 дар, ла аменинцаря Та, ау фуӂит, ла гласул тунетулуй Тэу, ау луат-о ла фугэ,
від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
8 суинду-се пе мунць ши коборынду-се ын вэй, пынэ ла локул пе каре ли-л хотэрысешь Ту.
виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
9 Ле-ай пус о марӂине пе каре ну требуе с-о трякэ, пентру ка сэ ну се май ынтоаркэ сэ акопере пэмынтул.
Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
10 Ту фачь сэ цышняскэ извоареле ын вэй ши еле кург принтре мунць.
Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
11 Ту адэпь ла еле тоате фяреле кымпулуй; ын еле ышь потолеск сетя мэгарий сэлбатичь.
напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
12 Пэсэриле черулуй локуеск пе марӂиниле лор ши фак сэ ле рэсуне гласул принтре рамурь.
Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
13 Дин локашул Тэу чел ыналт Ту узь мунций ши се сатурэ пэмынтул де родул лукрэрилор Тале.
Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
14 Ту фачь сэ кряскэ ярба пентру вите ши вердецурь пентру невоиле омулуй, ка пэмынтул сэ дя хранэ:
Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
15 вин, каре ынвеселеште инима омулуй, унтделемн, каре-й ынфрумусецязэ фаца, ши пыне, каре-й ынтэреште инима.
і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
16 Се удэ копачий Домнулуй, чедрий дин Либан, пе каре й-а сэдит Ел.
Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
17 Ын ей ышь фак пэсэриле куйбурь, яр кокостыркул ышь аре локуинца ын кипарошь;
що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
18 мунций чей ыналць сунт пентру цапий сэлбатичь, яр стынчиле сунт адэпост пентру епурь.
Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
19 Ел а фэкут луна ка сэ арате времуриле; соареле штие кынд требуе сэ апунэ.
і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
20 Ту адучь ынтунерикул ши се фаче ноапте: атунч тоате фяреле пэдурилор се пун ын мишкаре,
Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
21 пуий де лей муӂеск дупэ прадэ ши ышь чер храна де ла Думнезеу.
рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
22 Кынд рэсаре соареле, еле фуг ынапой ши се кулкэ ын визуиниле лор.
Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
23 Дар омул есе ла лукрул сэу ши ла мунка луй пынэ сяра.
Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
24 Кыт де мулте сунт лукрэриле Тале, Доамне! Ту пе тоате ле-ай фэкут ку ынцелепчуне ши пэмынтул есте плин де фэптуриле Тале.
Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
25 Ятэ маря чя ынтинсэ ши маре: ын еа се мишкэ ненумэрате вецуитоаре мичь ши марь.
Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
26 Аколо, пе еа, умблэ корэбииле ши ын еа есте левиатанул ачела пе каре л-ай фэкут сэ се жоаче ын валуриле ей.
Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
27 Тоате ачесте вецуитоаре Те аштяптэ, ка сэ ле дай храна ла време.
Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
28 Ле-о дай Ту, еле о примеск; Ыць дескизь Ту мына, еле се сатурэ де бунэтэциле Тале.
Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
29 Ыць аскунзь Ту Фаца, еле тремурэ; ле ей Ту суфларя, еле мор ши се ынторк ын цэрына лор.
Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
30 Ыць тримиць Ту суфларя: еле сунт зидите ши ынноешть астфел фаца пэмынтулуй.
Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
31 Ын вечь сэ цинэ слава Домнулуй! Сэ Се букуре Домнул де лукрэриле Луй!
Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
32 Ел привеште пэмынтул, ши пэмынтул се кутремурэ; атинӂе мунций, ши ей фумегэ.
Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
33 Вой кынта Домнулуй кыт вой трэи, вой лэуда пе Думнезеул меу кыт вой фи.
Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
34 Фие плэкуте Луй кувинтеле меле! Мэ букур де Домнул.
Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
35 Сэ пярэ пэкэтоший де пе пэмынт ши чей рэй сэ ну май фие! Бинекувынтязэ, суфлете, пе Домнул! Лэудаць пе Домнул!
Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
