Плынӂериле 3
1 Еу сунт омул каре а вэзут суферинца суб нуяуа урӂией Луй.
Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
2 Ел м-а дус, м-а мынат ын ынтунерик, ши ну ын луминэ.
Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
3 Нумай ымпотрива мя Ышь ынтинде ши Ышь ынтоарче мына тоатэ зиуа.
Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
4 Мь-а прэпэдит карня ши пеля ши мь-а здробит оаселе.
Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
5 А фэкут зид ымпрежурул меу ши м-а ынконжурат ку отравэ ши дурере.
обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
6 Мэ ашазэ ын ынтунерик, ка пе чей морць пентру тотдяуна.
у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
7 М-а ынконжурат ку ун зид ка сэ ну ес; м-а пус ын ланцурь греле.
Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
8 Сэ тот стриг ши сэ тот чер ажутор, кэч Ел тот ну-мь примеште ругэчуня.
І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
9 Мь-а аступат каля ку петре чоплите ши мь-а стрымбат кэрэриле.
Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
10 Мэ пындеште ка ун урс ши ка ун леу ынтр-ун лок аскунс.
Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
11 Мь-а абэтут кэиле ши апой с-а арункат пе мине ши м-а пустиит.
Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
12 Шь-а ынкордат аркул ши м-а пус цинтэ сэӂеций Луй.
Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
13 Ын рэрункь мь-а ынфипт сэӂециле дин толба Луй.
пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
14 Ам ажунс де рысул попорулуй меу ши тоатэ зиуа сунт пус ын кынтече де батжокурэ де ей.
Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
15 М-а сэтурат де амэрэчуне, м-а ымбэтат ку пелин.
Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
16 Мь-а сфэрымат динций ку петре, м-а акоперит ку ченушэ.
І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
17 Мь-ай луат пачя ши ну май куноск феричиря.
і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
18 Ши ам зис: „С-а дус путеря мя де вяцэ ши ну май ам ничо нэдежде ын Домнул.”
І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
19 Гындеште-Те ла неказул ши суферинца мя, ла пелин ши ла отравэ!
Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
20 Кынд ышь адуче аминте суфлетул меу де еле, есте мыхнит ын мине.
душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
21 Ятэ че май гындеск ын инима мя ши ятэ че мэ фаче сэ май траг нэдежде:
Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
22 Бунэтэциле Домнулуй ну с-ау сфыршит, ындурэриле Луй ну сунт ла капэт,
Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
23 чи се ынноеск ын фиекаре диминяцэ. Ши крединчошия Та есте атыт де маре!
нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
24 „Домнул есте партя мя де моштенире”, зиче суфлетул меу, „де ачея нэдэждуеск ын Ел.”
Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
25 Домнул есте бун ку чине нэдэждуеште ын Ел, ку суфлетул каре-Л каутэ.
Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
26 Бине есте сэ аштепць ын тэчере ажуторул Домнулуй.
Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
27 Есте бине пентру ом сэ поарте ун жуг ын тинереця луй.
Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
28 Сэ стя сингур ши сэ такэ, пентру кэ Домнул и л-а пус пе грумаз;
нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
29 сэ-шь умпле гура ку цэрынэ ши сэ ну-шь пярдэ нэдеждя;
хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
30 сэ дя образул челуй че-л ловеште ши сэ се сатуре де окэрь.
хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
31 Кэч Домнул ну ляпэдэ пентру тотдяуна.
Бо Господь не наві́ки ж покине!
32 Чи, кынд мыхнеште пе чинева, Се ындурэ ярэшь де ел дупэ ындураря Луй чя маре,
Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
33 кэч Ел ну некэжеште ку плэчере, нич ну мыхнеште букурос пе копиий оаменилор.
бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
34 Кынд се калкэ ын пичоаре тоць принший де рэзбой ай уней цэрь,
Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
35 кынд се калкэ дрептатя оменяскэ ын фаца Челуй Пряыналт,
щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
36 кынд есте недрептэцит ун ом ын причина луй, ну веде Домнул?
щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
37 Чине а спус ши с-а ынтымплат чева фэрэ порунка Домнулуй?
Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
38 Ну ес дин гура Челуй Пряыналт рэул ши бинеле?
Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
39 Де че сэ се плынгэ омул кыт трэеште? Фиекаре сэ се плынгэ май бине де пэкателе луй!
Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
40 Сэ луэм сяма ла умблетеле ноастре, сэ ле черчетэм ши сэ не ынтоарчем ла Домнул.
Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
41 Сэ не ынэлцэм ши инимиле ку мыниле спре Думнезеу дин чер, зикынд:
підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
42 „Ам пэкэтуит, ам фост ындэрэтничь, ши ну не-ай ертат!”
Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
43 Ын мыния Та, Те-ай аскунс ши не-ай урмэрит, ай учис фэрэ милэ.
закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
44 Те-ай ынвэлуит ынтр-ун нор, ка сэ ну стрэбатэ ла Тине ругэчуня ноастрэ.
закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
45 Не-ай фэкут де батжокурэ ши де окарэ принтре попоаре.
Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
46 Тоць врэжмаший ноштри дескид гура ымпотрива ноастрэ.
наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
47 Де гроазэ ши де гроапэ ам авут парте, де прэпэд ши пустиире.
страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
48 Шувоае де апэ ымь кург дин окь дин причина прэпэдулуй фийчей попорулуй меу.
Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
49 Ми се топеште окюл ын лакримь некурмат ши фэрэ рэгаз,
Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
50 пынэ че Домнул ва приви дин чер ши ва ведя.
аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
51 Мэ доаре окюл де плынс пентру тоате фийчеле четэций меле.
моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
52 Чей че мэ урэск фэрэ темей м-ау гонит ка пе о пасэре.
Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
53 Вояу сэ-мь нимичяскэ вяца ынтр-о гроапэ ши ау арункат ку петре ын мине.
життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
54 Мь-ау нэвэлит апеле песте кап ши зичям: „Сунт пердут!”
Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
55 Дар ам кемат Нумеле Тэу, Доамне, дин фундул гропий.
Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
56 Ту мь-ай аузит гласул: „Ну-Ць аступа урекя ла суспинеле ши стригэтеле меле!”
Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
57 Ын зиуа кынд Те-ам кемат, Те-ай апропият ши ай зис: „Ну те теме!”
Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
58 Доамне, Ту ай апэрат причина суфлетулуй меу, мь-ай рэскумпэрат вяца!
За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
59 Доамне, ай вэзут апэсаря мя: фэ-мь дрептате!
Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
60 Ай вэзут тоате рэзбунэриле лор, тоате унелтириле лор ымпотрива мя.
Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
61 Доамне, ле-ай аузит окэриле, тоате унелтириле ымпотрива мя,
Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
62 кувынтэриле потривничилор мей ши плануриле пе каре ле урзяу ын фиекаре зи ымпотрива мя.
мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
63 Уйтэ-Те кынд стау ей жос сау кынд се скоалэ! Еу сунт кынтекул лор де батжокурэ.
Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
64 Рэсплэтеште-ле, Доамне, дупэ фаптеле мынилор лор!
Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
65 Ымпетреште-ле инима ши арункэ блестемул Тэу ымпотрива лор!
Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
66 Урмэреште-й, ын мыния Та, ши штерӂе-й де суб черурь, Доамне!
Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
