Йов 7
1 Соарта омулуй пе пэмынт есте ка а унуй осташ ши зилеле луй сунт ка але унуй мунчитор ку зиуа.
Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
2 Кум суспинэ робул дупэ умбрэ, кум ышь аштяптэ мунчиторул плата,
Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
3 аша ам еу парте де лунь де дурере, ши партя мя сунт нопць де суферинцэ.
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
4 Мэ кулк ши зик: ‘Кынд мэ вой скула? Кынд се ва сфырши ноаптя?’ Ши мэ сатур де фрэмынтэрь пынэ ын ревэрсатул зорилор.
Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
5 Трупул ми се акоперэ ку вермь ши ку о коажэ пэмынтоасэ, пеля-мь крапэ ши се десфаче.
Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
6 Зилеле меле збоарэ май юць декыт сувейка цесэторулуй, се дук ши ну май ам ничо нэдежде!
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
7 Аду-Ць аминте, Думнезеуле, кэ вяца мя есте доар о суфларе! Окий мей ну вор май ведя феричиря.
Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
8 Окюл каре мэ привеште ну мэ ва май приви; окюл Тэу мэ ва кэута ши ну вой май фи.
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
9 Кум се рисипеште норул ши трече, аша ну се ва май ридика чел че се кобоарэ ын Локуинца морцилор! (Sheol h7585)
Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, (Sheol h7585)
10 Ну се ва май ынтоарче ын каса луй ши ну-шь ва май куноаште локул ын каре локуя.
не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
11 Де ачея ну-мь вой цине гура, чи вой ворби ын нелиништя инимий меле, мэ вой тынгуи ын амэрэчуня суфлетулуй меу.
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
12 Оаре о маре сунт еу сау ун балаур де маре, де-ай пус стражэ ын журул меу?
Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
13 Кынд зик: ‘Патул мэ ва ушура, кулкушул ымь ва алина дурериле’,
Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
14 атунч мэ ынспэймынць прин висе, мэ ынгрозешть прин ведений.
то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
15 Ах, аш вря май бине гытуиря, май бине моартя декыт ачесте оасе!
І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
16 Ле диспрецуеск!… Ну вой трэи ын вечь… Ласэ-мэ, кэч доар о суфларе ми-й вяца!
Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
17 Че есте омул ка сэ-Ць песе атыт де мулт де ел, ка сэ ей сяма ла ел,
Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
18 сэ-л черчетезь ын тоате диминециле ши сэ-л ынчерчь ын тоате клипеле?
Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
19 Кынд вей ынчета одатэ сэ мэ привешть? Кынд ымь вей да рэгаз сэ-мь ынгит скуйпатул?
Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
20 Дакэ ам пэкэтуит, че пот сэ-Ць фак, Пэзиторул оаменилор? Пентру че м-ай пус цинтэ сэӂецилор Тале, де ам ажунс о поварэ кяр пентру мине ынсумь?
Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
21 Пентру че ну-мь ерць пэкатул ши пентру че ну-мь уйць фэрэделеӂя? Кэч вой адорми ын цэрынэ ши, кынд мэ вей кэута, ну вой май фи!”
І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
