Йов 6
1 Йов а луат кувынтул ши а зис:
А Йов відповів та й сказав:
2 „О, де ар фи ку путинцэ сэ ми се кынтэряскэ дуреря ши сэ ми се пунэ тоате ненорочириле ын кумпэнэ,
„Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
3 ар фи май греле декыт нисипул мэрий, де ачея ымь мерг кувинтеле пынэ ла небуние!
то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
4 Кэч сэӂециле Челуй Атотпутерник м-ау стрэпунс, суфлетул меу ле суӂе отрава ши гроаза Домнулуй багэ фиорь ын мине!
Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
5 Збиярэ мэгарул сэлбатик кынд аре вердяцэ? Муӂеште боул кынд аре де мынкаре?
Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 Поць мынка че-й фэрэ густ ши фэрэ саре? Аре вреун густ албушул унуй оу?
Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
7 Орьче лукру де каре аш вря сэ ну м-атинг, ачела-й храна мя, фие кыт де грецоасэ еа!
Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
8 О, де ми с-ар аскулта доринца ши де мь-ар ымплини Думнезеу нэдеждя!
О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
9 Де ар вря Думнезеу сэ мэ здробяскэ, ынтиндэ-Шь мына ши сэ мэ прэпэдяскэ!
О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
10 Ымь ва рэмыне мэкар ачастэ мынгыере, ачастэ букурие ын дурериле ку каре мэ коплешеште: кэ ничодатэ н-ам кэлкат порунчиле Челуй Сфынт.
то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
11 Ла че сэ май нэдэждуеск, кынд ну май пот? Ла че сэ май аштепт, кынд сфыршитул се штие?
Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
12 Тэрия мя оаре есте о тэрие де пятрэ? Трупул меу е де арамэ?
Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
13 Ну сунт еу липсит де ажутор, ши н-а фуӂит мынтуиря де мине?
Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
14 Чел че суферэ аре дрепт ла мила приетенулуй, кяр дакэ пэрэсеште фрика де Чел Атотпутерник.
Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
15 Фраций мей с-ау арэтат ыншелэторь ка ун пырыу, ка албия пыраелор каре трек.
Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
16 Ун слой ле тулбурэ курсул, зэпада се ынгрэмэдеште пе еле;
темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
17 вине аршица времий ши сякэ, вине кэлдура соарелуй ши ли се усукэ албия.
Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
18 Чете де кэлэторь се абат дин друмул лор, се куфундэ ын пустиу ши пер.
Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
19 Четеле челор дин Тема се уйтэ цинтэ ла еле, кэлэторий дин Себа сунт плинь де нэдежде кынд ле вэд.
Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
20 Дар рэмын ыншелаць ын нэдеждя лор, рэмын уймиць кынд ажунг ла еле.
І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
21 Аша сунтець ши вой акум пентру мине. Вой ымь ведець неказул ши вэ ынгрозиць!
Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
22 В-ам зис еу оаре: ‘Даци-мь чева, келтуиць дин авериле воастре пентру мине,
Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
23 скэпаци-мэ дин мына врэжмашулуй, рэскумпэраци-мэ дин мына челор рэй’?
і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
24 Ынвэцаци-мэ, ши вой тэчя; фачеци-мэ сэ ынцелег ын че ам пэкэтуит.
Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
25 О, кыт де ындуплекэтоаре сунт кувинтеле адевэрулуй! Дар че доведеск мустрэриле воастре?
Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
26 Врець сэ мэ мустраць пентру тот че ам зис ши сэ ну ведець декыт вынт ын кувинтеле унуй дезнэдэждуит?
Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
27 Вой нэпэстуиць пе орфан, пригониць пе приетенул востру.
і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
28 Уйтаци-вэ ла мине, вэ рог! Доар ну вой минци ын фацэ!
Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
29 Ынтоарчеци-вэ, ну фиць недрепць; ынтоарчеци-вэ ши мэртурисиць кэ сунт невиноват!
Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
30 Есте врео нелеӂюире пе лимба мя ши ну деосебеште гура мя че есте рэу?
Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
