Йов 4
1 Елифаз дин Теман а луат кувынтул ши а зис:
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 „Дакэ вом ындрэзни сэ-ць ворбим, те вей супэра? Дар чине ар путя сэ такэ?
„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Де мулте орь ту ай ынвэцат пе алций ши ай ынтэрит мыниле слэбите.
Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 Кувинтеле тале ау ридикат пе чей че се клэтинау ши ай ынтэрит ӂенункий каре се ындояу.
того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 Ши акум, кынд есте ворба де тине, ешть слаб! Акум, кынд ешть атинс ту, те тулбурь! Ну есте фрика та де Думнезеу сприжинул тэу?
А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 Нэдеждя та ну-й неприхэниря та?
Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 Аду-ць аминте, те рог! Каре невиноват а перит? Каре оамень неприхэниць ау фост нимичиць?
Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 Дупэ кыте ам вэзут еу, нумай чей че арэ фэрэделеӂя ши сямэнэ нелеӂюиря ый сечерэ роаделе!
Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 Ачея пер прин суфларя луй Думнезеу, нимичиць де вынтул мынией Луй.
вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 Муӂетул леилор ынчетязэ, динций пуилор де лей сунт здробиць!
Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 Леул бэтрын пере дин липсэ де прадэ ши пуий леоайчей се рисипеск.
Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 Ун кувынт с-а фуришат пынэ ла мине, ши урекя мя й-а принс сунетеле ушоаре.
І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 Ын клипа кынд веденииле де ноапте фрэмынтэ гындул, кынд оамений сунт куфундаць ынтр-ун сомн адынк,
У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 м-а апукат гроаза ши спайма, ши тоате оаселе мь-ау тремурат.
спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 Ун дух а трекут пе лынгэ мине… Тот пэрул ми с-а збырлит ка аричул…
і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 Ун кип ку о ынфэцишаре некуноскутэ ера ынаинтя окилор мей. Ши ам аузит ун глас каре шоптя ынчетишор:
Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 ‘Фи-ва омул фэрэ винэ ынаинтя луй Думнезеу? Фи-ва ел курат ынаинтя Челуй че л-а фэкут?’
„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 Дакэ н-аре ынкредере Думнезеу нич ын служиторий Сэй, дакэ гэсеште Ел грешель кяр ла ынӂерий Сэй,
Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 ку кыт май мулт ла чей че локуеск ын касе де лут, каре ышь траг обыршия дин цэрынэ ши пот фи здробиць ка ун верме!
Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
20 Де диминяцэ пынэ сяра сунт здробиць, пер пентру тотдяуна ши нимень ну цине сяма де ей.
Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Ли се тае фирул веций, мор ши тот н-ау кэпэтат ынцелепчуня!
Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
