Йов 37
1 Ла аузул ачестор лукрурь ымь тремурэ инима де тот ши саре дин локул ей.
Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.
2 Аскултаць, аскултаць трэснетул тунетулуй Сэу, бубуитул каре есе дин гура Луй!
Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —
3 Ыл ростоголеште пе тоатэ ынтиндеря черурилор ши фулӂерул Луй луминязэ пынэ ла марӂиниле пэмынтулуй.
його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.
4 Апой се ауде ун бубуит, тунэ ку гласул Луй мэрец, ши ну май опреште фулӂерул де ындатэ че рэсунэ гласул Луй.
За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.
5 Думнезеу тунэ ку гласул Луй ын кип минунат; фаче лукрурь марь пе каре ной ну ле ынцелеӂем.
Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.
6 Ел зиче зэпезий: ‘Казь пе пэмынт!’ Зиче ачелашь лукру плоий, кяр ши челор май путерниче плой.
До снігу говорить Він: „Падай на землю!“а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“
7 Печетлуеште мына тутурор оаменилор, пентру ка тоць сэ се рекуноаскэ де фэптурь але Луй.
Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.
8 Фяра сэлбатикэ се траӂе ынтр-о пештерэ ши се кулкэ ын визуина ей.
І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.
9 Вижелия вине де ла мязэзи ши фригул, дин вынтуриле де ла мязэноапте.
Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.
10 Думнезеу, прин суфларя Луй, фаче гяца ши микшорязэ локул апелор марь.
Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.
11 Ынкаркэ норий ку абурь ши-й рисипеште скынтееторь;
Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,
12 мишкаря лор се ындряптэ дупэ плануриле Луй, пентру ымплиниря а тот че ле порунчеште Ел пе фаца пэмынтулуй локуит.
і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —
13 Ый фаче сэ парэ ка о нуя ку каре ловеште пэмынтул сау ка ун семн ал драгостей Луй.
він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.
14 Йов, я аминте ла ачесте лукрурь! Привеште лиништит минуниле луй Думнезеу!
Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!
15 Штий кум кырмуеште Думнезеу норий ши кум фаче сэ стрэлучяскэ дин ей фулӂерул Сэу?
Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?
16 Ынцелеӂь ту плутиря норилор, минуниле Ачелуя а кэруй штиинцэ есте десэвыршитэ?
Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,
17 Штий пентру че ци се ынкэлзеск вешминтеле кынд се одихнеште пэмынтул де вынтул де мязэзи?
ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?
18 Поць ту сэ ынтинзь черуриле ка Ел, тарь ка о оглиндэ турнатэ?
Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?
19 Аратэ-не че требуе сэ-Й спунем. Кэч сунтем пря нештиуторь ка сэ-Й путем ворби.
Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.
20 Чине-Й ва да де весте кэ Ый вой ворби? Дар каре есте омул каре-шь дореште пердеря?
Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?
21 Акум, фиреште, ну путем ведя лумина соарелуй каре стрэлучеште ын досул норилор, дар ва трече ун вынт ши-л ва курэци.
І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.
22 Де ла мязэноапте не вине аурора ши че ынфрикошатэ есте мэреция каре ынконжоарэ пе Думнезеу!
Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.
23 Пе Чел Атотпутерник ну-Л путем ажунӂе, кэч есте маре ын тэрие, дар дрептул ши дрептатя деплинэ Ел ну ле фрынӂе.
Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.
24 Де ачея, оамений требуе сэ се тямэ де Ел; Ел ну-Шь ындряптэ привириле спре чей че се кред ынцелепць.”
Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.
