Йов 29
1 Йов а луат дин ноу кувынтул ын пилде ши а зис:
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 „О, кум ну пот сэ фиу ка ын луниле трекуте, ка ын зилеле кынд мэ пэзя Думнезеу,
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 кынд кандела Луй стрэлучя дясупра капулуй меу ши лумина Луй мэ кэлэузя ын ынтунерик!
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 Кум ну сунт ка ын зилеле путерий меле, кынд Думнезеу вегя ка ун приетен песте кортул меу,
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 кынд Чел Атотпутерник ынкэ ера ку мине ши кынд копиий мей стэтяу ын журул меу;
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 кынд ми се скэлдау паший ын смынтынэ ши стынка вэрса лынгэ мине пырае де унтделемн!
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 Дакэ ешям сэ мэ дук ла поарта четэций ши дакэ ымь прегэтям ун скаун ын пяцэ,
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 тинерий се трэӂяу ынапой ла апропиеря мя, бэтрыний се скулау ши стэтяу ын пичоаре.
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 Май-марий ышь опряу кувынтэриле ши ышь пуняу мына ла гурэ.
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 Гласул кэпетениилор тэчя ши ли се липя лимба де черул гурий.
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 Урекя каре мэ аузя мэ нумя феричит, окюл каре мэ ведя мэ лэуда.
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 Кэч скэпам пе сэракул каре черя ажутор ши пе орфанул липсит де сприжин.
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 Бинекувынтаря ненорочитулуй веня песте мине, умплям де букурие инима вэдувей.
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 Мэ ымбрэкам ку дрептатя ши-й служям де ымбрэкэминте, неприхэниря ымь ера манта ши турбан.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 Орбулуй ый ерам окь ши шкьопулуй, пичор.
Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 Челор ненорочиць ле ерам татэ ши черчетам причина челуй некуноскут.
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 Рупям фалка челуй недрепт ши-й смулӂям прада дин динць.
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 Атунч зичям: ‘Ын куйбул меу вой мури, зилеле меле вор фи мулте ка нисипул.
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 Апа ва пэтрунде ын рэдэчиниле меле, роуа ва ста тоатэ ноаптя песте рамуриле меле.
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 Слава мя ва ынверзи неынчетат ши аркул ымь ва ынтинери ын мынэ.’
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 Оамений мэ аскултау ши аштептау, тэчяу ынаинтя сфатурилор меле.
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 Дупэ кувынтэриле меле, ничунул ну рэспундя ши кувынтул меу ера пентру тоць о роуэ бинефэкэтоаре.
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 Мэ аштептау ка пе плоае, кэскау гура ка дупэ плоая де примэварэ.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 Кынд ли се ынмуя инима, ле зымбям ши ну путяу изгони сенинэтатя де пе фрунтя мя.
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 Ымь плэчя сэ мэ дук ла ей ши мэ ашезам ын фрунтя лор; ерам ка ун ымпэрат ын мижлокул уней оштирь, ка ун мынгыетор лынгэ ниште ынтристаць.
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
