Йов 19
1 Йов а луат кувынтул ши а зис:
А Йов відповів та й сказав:
2 „Пынэ кынд ымь вець ынтриста суфлетул ши мэ вець здроби ку кувынтэриле воастре?
„Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
3 Ятэ кэ де зече орь м-аць батжокорит. Ну вэ есте рушине сэ вэ пуртаць аша?
Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
4 Дакэ ам пэкэтуит ку адевэрат, нумай еу сунт рэспунзэтор де ачаста.
Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
5 Кредець кэ мэ путець луа де сус? Кредець кэ мь-аць доведит кэ сунт виноват?
Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
6 Атунч, сэ штиць кэ Думнезеу мэ урмэреште ши мэ ынвелеште ку лацул Луй.
Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
7 Ятэ, цип де силничие, ши нимень ну рэспунде; чер дрептате, ши дрептате ну есте!
Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
8 Мь-а тэят орьче ешире ши ну пот трече; а рэспындит ынтунерик пе кэрэриле меле.
Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
9 М-а деспуят де слава мя, мь-а луат кунуна де пе кап,
Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
10 м-а здробит дин тоате пэрциле ши пер, мь-а смулс нэдеждя ка пе ун копак.
Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
11 С-а апринс де мыние ымпотрива мя, С-а пуртат ку мине ка ши ку ун врэжмаш.
І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
12 Оштиле Луй ау порнит деодатэ ынаинте, шь-ау кроит друм пынэ ла мине ши ау тэбэрыт ын журул кортулуй меу.
полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
13 А депэртат пе фраций мей де ла мине, ши приетений мей с-ау ынстрэинат де мине.
Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
14 Руделе меле м-ау пэрэсит, ши чей май де апроапе ай мей м-ау уйтат.
мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
15 Касничий мей ши слуӂиле меле мэ привеск ка пе ун стрэин, ын окий лор сунт ун некуноскут.
Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
16 Кем пе робул меу, ши ну рэспунде; ыл рог ку гура мя, ши деӂяба.
Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
17 Суфларя мя а ажунс несуферитэ невестей меле ши духоаря мя а ажунс несуферитэ фиилор мамей меле.
Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
18 Пынэ ши копиий мэ диспрецуеск: дакэ мэ скол, ей мэ окэрэск.
Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
19 Ачея ын каре мэ ынкредям мэ урэск, ачея пе каре ый юбям с-ау ынторс ымпотрива мя.
Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
20 Оаселе ми се цин де пеле ши де карне; ну мь-а май рэмас декыт пеля де пе динць.
До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
21 Фие-вэ милэ, фие-вэ милэ де мине, приетений мей! Кэч мына луй Думнезеу м-а ловит.
Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
22 Де че мэ урмэриць ка Думнезеу? Ши ну вэ май сэтураць де карня мя?
Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
23 О! Аш вря ка ворбеле меле сэ фие скрисе, сэ фие скрисе ынтр-о карте;
О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
24 аш вря сэ фие сэпате ку ун прибой де фер ши ку плумб ын стынкэ пе вечие…
коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
25 Дар штиу кэ Рэскумпэрэторул меу есте виу ши кэ Се ва ридика ла урмэ пе пэмынт.
Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
26 Кяр дакэ ми се ва нимичи пеля ши кяр дакэ ну вой май авя карне, вой ведя тотушь пе Думнезеу.
цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
27 Ыл вой ведя ши-мь ва фи биневоитор; окий мей Ыл вор ведя, ши ну ай алтуя. Суфлетул меу тынжеште де дорул ачеста ынэунтрул меу.
сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
28 Атунч вець зиче: ‘Пентру че-л урмэрям ной?’ Кэч дрептатя причиний меле ва фи куноскутэ.
Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
29 Темеци-вэ де сабие, кэч педепселе дате ку сабия сунт грозаве! Ши сэ штиць кэ есте о жудекатэ.”
то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
