Йов 17
1 Ми се перде суфларя, ми се стинг зилеле, мэ аштяптэ мормынтул.
Мій дух залама́всь, мої дні погаса́ють, — зоста́лись мені самі гроби!
2 Сунт ынконжурат де батжокориторь, ши окюл меу требуе сэ привяскэ спре окэриле лор.
Дійсно, насмі́шки зо мною, й моє око в розгі́рченні їхнім ночує.
3 Пуне-Те сингур зэлог пентру мине ынаинтя Та; алтфел, чине ар путя рэспунде пентру мине?
Поклади, дай заста́ву за мене Ти Сам, — хто ж то той, що умову зо мною заб'є по рука́х?
4 Кэч ле-ай ынкуят инима ын фаца причеперий. Де ачея нич ну-й вей лэса сэ бируе.
Бо від розуміння закрив Ти їх серце тому не звели́чуєш їх.
5 Чине дэ пе приетень сэ фие прэдаць, копиилор ачелуя ли се вор топи окий.
Він призна́чує ближніх на по́діл, а очі синів його те́мніють,
6 М-а фэкут де басмул оаменилор ши ка унул пе каре-л скуйпь ын фацэ!
Він поставив мене за прислі́в'я в наро́дів, і став я таким, на якого плюють.
7 Окюл ми се ынтунекэ де дурере; тоате мэдулареле меле сунт ка о умбрэ.
З безтала́ння поте́мніло око моє, а всі члени мої — як та тінь...
8 Оамений фэрэ приханэ сунт ынмэрмуриць де ачаста, ши чел невиноват се рэскоалэ ымпотрива челуй нелеӂюит.
Праведники остовпі́ють на це, і невинний встає на безбожного.
9 Чел фэрэ приханэ рэмыне тотушь таре пе каля луй, чел ку мыниле курате се ынтэреште тот май мулт.
І праведний буде держа́тись дороги своєї, а хто чистору́кий — побі́льшиться в силі.
10 Дар вой, тоць, ынтоарчеци-вэ, вениць ярэшь ку кувынтэриле воастре, ши вэ вой арэта кэ ынтре вой ничунул ну е ынцелепт.
Але всі ви пове́рнетеся, — і прихо́дьте, та я не зиахо́джу між вами розумного.
11 Че! Ми с-ау дус зилеле, ми с-ау нимичит плануриле, плануриле ачеля фэкуте ку атыта юбире ын инима мя…
Мої дні проминули, порвалися ду́ми мої, мого серця маєток, —
12 Ши ей май спун кэ ноаптя есте зи, кэ се апропие лумина, кынд ынтунерикул а ши венит!
вони мені ніч оберта́ють на день, набли́жують світло при те́мряві!
13 Кынд Локуинца морцилор о аштепт ка локуинцэ, кынд ын ынтунерик ымь вой ынэлца кулкушул; (Sheol h7585)
Якщо сподіва́юсь, то тільки шео́лу, як дому свого, в темноті постелю́ своє ло́же. (Sheol h7585)
14 кынд стриг гропий: ‘Ту ешть татэл меу!’ Ши вермилор: ‘Вой сунтець мама ши сора мя!’
До гро́бу я кличу: „О батьку ти мій!“До черви́: „Моя мамо та се́стро моя!“
15 Унде май есте атунч нэдеждя мя? Ши чине май поате ведя нэдеждя мя?
Де ж тоді та наді́я моя? А надія моя, — хто побачить її?
