Йов 14
1 Омул нэскут дин фемее аре вяца скуртэ, дар плинэ де неказурь.
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 Се наште ши е тэят ка о флоаре; фуӂе ши пере ка о умбрэ.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 Ши асупра луй ай Ту окюл дескис! Ши пе мине мэ траӂь ла жудекатэ ку Тине!
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 Кум ар путя сэ ясэ динтр-о фиинцэ некуратэ ун ом курат? Ну поате сэ ясэ ничунул.
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 Дакэ зилеле луй сунт хотэрыте, дакэ й-ай нумэрат луниле, дакэ й-ай ынсемнат хотарул пе каре ну-л ва путя трече,
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 ынтоарче-Ць мэкар привириле де ла ел ши дэ-й рэгаз, сэ айбэ мэкар букурия пе каре о аре симбриашул ла сфыршитул зилей.
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 Ун копак ши тот аре нэдежде, кэч, кынд есте тэят, одрэслеште дин ноу ши яр дэ лэстарь.
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 Кынд й-а ымбэтрынит рэдэчина ын пэмынт, кынд ый пере трункюл ын цэрынэ,
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 ынверзеште ярэшь де миросул апей ши дэ рамурь де паркэ ар фи сэдит дин ноу.
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 Дар омул, кынд моаре, рэмыне ынтинс. Омул, кынд ышь дэ суфлетул, унде май есте?
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 Кум пер апеле дин лакурь ши кум сякэ ши се усукэ рыуриле,
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 аша се кулкэ ши омул ши ну се май скоалэ; кыт вор фи черуриле, ну се май дештяптэ ши ну се май скоалэ дин сомнул луй.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 Ах, де м-ай аскунде ын Локуинца морцилор, де м-ай акопери пынэ-Ць ва трече мыния ши де мь-ай рындуи о време кынд Ыць вей адуче ярэшь аминте де мине! (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 Дакэ омул, одатэ морт, ар путя сэ май ынвие, аш май траӂе нэдежде ын тот тимпул суферинцелор меле, пынэ ми се ва скимба старя ын каре мэ гэсеск.
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 Атунч м-ай кема ши Ць-аш рэспунде ши Ць-ар фи дор де фэптура мынилор Тале.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 Дар астэзь ымь нумерь паший, ай окюл асупра пэкателор меле;
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 кэлкэриле меле де леӂе сунт печетлуите ынтр-ун мэнункь ши нэскочешть фэрэделеӂь ын сарчина мя.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 Кум се прэбушеште мунтеле ши пере, кум пере стынка дин локул ей,
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 кум есте мынкатэ пятра де апе ши кум есте луат пэмынтул де рыу, аша нимичешть Ту нэдеждя омулуй.
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 Ыл урмэрешть ынтруна ши се дуче; Ый скимоносешть фаца ши апой ый дай друмул.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 Де ажунг фиий луй ла чинсте, ел ну штие нимик; де сунт ынжосиць, хабар н-аре.
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 Нумай пентру ел симте дурере ын трупул луй, нумай пентру ел симте ынтристаре ын суфлетул луй.”
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
