Йов 10
1 М-ам дезгустат де вяцэ! Вой да друм слобод плынӂерий меле, вой ворби ын амэрэчуня суфлетулуй меу.
Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
2 Еу зик луй Думнезеу: ‘Ну мэ осынди! Аратэ-мь пентру че Те черць ку мине!
Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
3 Ыць плаче сэ кинуешть, сэ диспрецуешть фэптура мынилор Тале, ын тимп че фачь сэ-Ць стрэлучяскэ бунэвоинца песте сфатул челор рэй?
Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
4 Оаре ай окь де карне, сау везь кум веде ун ом?
Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
5 Зилеле Тале сунт ка зилеле омулуй ши аний Тэй ка аний луй,
Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
6 ка сэ черчетезь фэрэделеӂя мя ши сэ кауць пэкатул меу,
що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
7 кынд штий бине кэ ну сунт виноват ши кэ нимень ну мэ поате скэпа дин мына Та?
хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
8 Мыниле Тале м-ау фэкут ши м-ау зидит, еле м-ау ынтокмит ын ынтреӂиме… Ши Ту сэ мэ нимичешть!
Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
9 Аду-Ць аминте кэ Ту м-ай лукрат ка лутул! Ши врей дин ноу сэ мэ префачь ын цэрынэ?
Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
10 Ну м-ай мулс ка лаптеле? Ну м-ай ынкегат ка брынза?
Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
11 М-ай ымбрэкат ку пеле ши карне, м-ай цесут ку оасе ши вине;
Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
12 мь-ай дат бунэвоинца Та ши вяца, м-ай пэстрат ку суфларя прин ынгрижириле ши паза Та.
Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
13 Ятэ тотушь че аскундяй ын инима Та, ятэ, штиу акум че авяй де гынд:
А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
14 ка, дакэ пэкэтуеск, сэ мэ пындешть ши сэ ну-мь ерць фэрэделеӂя.
якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
15 Дакэ сунт виноват, вай де мине! Дакэ сунт невиноват, ну ындрэзнеск сэ-мь ридик капул, сэтул де рушине ши куфундат ын тикэлошия мя.
Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
16 Ши дакэ ындрэзнеск сэ-л ридик, мэ урмэрешть ка ун леу, мэ ловешть ку лукрурь де мират,
А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
17 Ымь пуй ынаинте ной марторь ымпотривэ, Ыць креште мыния ымпотрива мя ши мэ нэпэдешть ку о дроае де ненорочирь.
поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
18 Пентру че м-ай скос дин пынтечеле мамей меле? О, де аш фи мурит, ши окюл сэ ну мэ фи вэзут!
І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
19 Аш фи ка ши кум н-аш фи фост, ши дин пынтечеле мамей меле аш фи трекут ын мормынт!
як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
20 Ну сунт зилеле меле дестул де пуцине? Сэ мэ ласе дар, сэ плече де ла мине ши сэ рэсуфлу пуцин
Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
21 ынаинте де а мэ дуче, ка сэ ну мэ май ынторк,
поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
22 ын цара ынтунерикулуй ши а умбрей морций, ын цара негурий адынчь, унде домнеск умбра морций ши неорындуяла ши унде лумина есте ка ынтунерикул!’”
до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
