Езекиел 21
1 Ши кувынтул Домнулуй мь-а ворбит астфел:
І було́ мені слово Господнє таке:
2 „Фиул омулуй, ынтоарче-ць фаца спре Иерусалим ши ворбеште ымпотрива локурилор сфинте, пророчеште ымпотрива цэрий луй Исраел!
„Сину лю́дський, зверни ти обличчя своє до Єрусалиму, і крапай словами на святині, і пророкуй на землю Ізраїлеву.
3 Спуне цэрий луй Исраел: ‘Аша ворбеште Домнул: «Ятэ, ам неказ пе тине, Ымь вой траӂе сабия дин тякэ ши вой нимичи ку десэвыршире ын мижлокул тэу пе чел неприхэнит ши пе чел рэу.
І скажи Ізраїлевій землі: Так говорить Господь: Ото Я проти тебе, і меча Свого витягну з пі́хви його, і витну з тебе справедливого й несправедливого.
4 Пентру кэ вряу сэ нимическ ку десэвыршире дин мижлокул тэу пе чел неприхэнит ши пе чел рэу, сабия Мя ва еши дин тякэ, пентру ка сэ ловяскэ орьче фэптурэ, де ла мязэзи пынэ ла мязэноапте.
Через те, що Я витну з тебе справедливого й несправедливого, тому́ вийде Мій меч проти кожного тіла від пі́вдня на пі́вніч.
5 Ши орьче фэптурэ ва шти кэ Еу, Домнул, Мь-ам скос сабия дин тякэ ши ну се ва май ынтоарче ынапой ын еа.»’
І кожне тіло пізнає, що Я, Господь, витяг меча Свого з пі́хви його, — уже не ве́рнеться він!
6 Ши ту, фиул омулуй, ӂемь! Ку рэрункий здробиць ши ку амэрэчуня ын суфлет, ӂемь суб привириле лор!
А ти, сину лю́дський, стогни́, ніби мав би ти зла́мані сте́гна, і гірко стогни́ на їхніх оча́х!
7 Ши, дакэ те вор ынтреба: ‘Пентру че ӂемь?’, сэ рэспунзь: ‘Пентру кэ вине о весте… Кынд ва вени, тоате инимиле се вор ынспэймынта, тоате мыниле вор слэби, тоате суфлетеле се вор мыхни ши тоць ӂенункий се вор топи ка апа!… Ятэ кэ вине, а сосит’, зиче Домнул Думнезеу.”
І буде, коли тобі скажуть: „Чого то ти сто́гнеш?“то скажеш: На звістку, що йде, — і кожне серце розтане, і всякі руки ослабнуть, і погасне всякий дух, і всі коліна зайду́ться водою! Оце при́йде та станеться, каже Господь Бог“.
8 Кувынтул Домнулуй мь-а ворбит астфел:
І було мені слово Господнє таке:
9 „Фиул омулуй, пророчеште ши спуне: ‘Аша ворбеште Домнул.’ Зи: ‘Сабия, да, сабия есте аскуцитэ ши луструитэ.
„Сину лю́дський, пророкуй і кажи: Так говорить Господь: Скажи: Меч, меч, — наго́стрений він та блиску́чий!
10 Есте аскуцитэ пентру мэчел ши луструитэ ка сэ лучяскэ!… О, сабие, ту тай тоягул де кырмуире ал фиулуй меу, каре несокотеште орьче лемн…
Щоб прино́сити жертву — наго́стрений він, щоб блищати — він був поліро́ваний. Хіба бу́демо радіти? Хіба жезло сина Мого легкова́жить усякеє дерево?
11 А дат-о ла луструит ка с-о апуче ку мына; есте аскуцитэ сабия ши луструитэ ка сэ ынармезе мына челуй че мэчелэреште.’
І дал и його ви́полірувати, щоб узяти в долоню. Це наго́стрений меч, і він поліро́ваний, щоб дати його в руку вбивця.
12 Стригэ ши ваитэ-те, фиул омулуй! Кэч есте скоасэ ымпотрива попорулуй Меу, ымпотрива тутурор воевозилор луй Исраел, каре сунт даць прадэ сабией ымпреунэ ку попорул Меу; де ачея, бате-те пе коапсэ!
Кричи та реви, сину лю́дський, бо він проти народу Мого, він проти всіх князів Ізраїлевих, — їх віддано мечеві з народом Моїм, тому вдарся по сте́гнах!
13 Да, ынчеркаря с-а фэкут. Ши че ва фи дакэ тоягул ачеста де кырмуире каре несокотеште тотул ва фи нимичит?”, зиче Домнул Думнезеу.
Та він уже ви́пробуваний. Та що ж тепер, коли йому же́зло обридло? Він не встоїть, каже Господь Бог.
14 „Ши ту, фиул омулуй, пророчеште ши бате дин мынь! Ловитуриле сабией сэ фие ындоите, ынтреите! Есте сабия де мэчел, сабия мэчелулуй челуй маре, каре ый урмэреште дин тоате пэрциле.
А ти, сину лю́дський, пророкуй, і вдар долонею об долоню, і нехай меч подво́їться та потро́їться! Це меч побитих, великий меч забитого, що кружля́є довкола них.
15 Ка сэ арунк гроаза ын инимь, ка сэ ынмулцеск пе чей ловиць, де ачея ам трас сабия, аменинцынду-й ла тоате порциле лор. Вай, е фэкутэ сэ фулӂере ши аскуцитэ пентру мэчел!
Щоб стопи́лося серце й полягло́ якнайбільше при всіх їхніх брамах, Я дам різани́ну меча. О горе, — він справді зро́блений блискучим, ви́поліруваним на різани́ну!
16 Стрынӂе-ць путериле, сабие, ынтоарче-те ла дряпта! Ашазэ-те, ынтоарче-те ла стынга! Ындряптэ-ць аскуцишул ын тоате пэрциле!
Об'єднайся, право́руч іди, зверни ліво́руч, іди, куди тільки зве́рнене буде ві́стря твоє.
17 Ши Еу вой бате дин мынь де букурие ши Ымь вой потоли урӂия. Еу, Домнул, ворбеск!”
І Я вдарю долоню Свою об долоню Свою, і Свою лють заспоко́ю. Я, Господь, це прорік!“
18 Кувынтул Домнулуй мь-а ворбит астфел:
І було мені слово Господнє таке:
19 „Фиул омулуй, кроеште-ць доуэ друмурь пе унде сэ трякэ сабия ымпэратулуй Бабилонулуй! Амындоуэ требуе сэ ясэ дин ачеяшь царэ. Фэ ун семн пе друм, фэ-л ла ынчепутул друмулуй каре дуче ынтр-о четате.
„А ти, сину лю́дський, признач собі дві дорозі, якими прибу́де меч вавилонського царя. Вони ви́йдуть оби́дві із кра́ю одно́го, а ти вистругай дороговка́зну руку, на початку дороги до міста її ви́стругай.
20 Сэ фачь унул дин ачесте друмурь аша ка сабия сэ винэ ла Раба, четатя копиилор луй Амон, ши пе челэлалт, аша ка сабия сэ винэ ын Иуда, ла Иерусалим, четатя ынтэритэ.
Признач дорогу, якою прибуде меч до Рабби Аммонових синів та до Юди в укріплений Єрусалим.
21 Кэч ымпэратул Бабилонулуй стэ ла рэскруче, ла капэтул челор доуэ друмурь, ка сэ дя ку бобий; ел скутурэ сэӂециле, ынтрябэ терафимий ши черчетязэ фикатул.
Бо цар вавилонський став на роздоріжжі, на поча́тку двох доріг. Щоб ворожити ча́рами, трясе він стрі́лами, питає домашніх божків, розглядає печі́нку.
22 Сорцул каре есте ын дряпта луй ынсямнэ Иерусалимул, унде вор требуи сэ ридиче бербечь, сэ дя порункэ пентру мэчел ши сэ скоатэ стригэте де рэзбой; вор ридика бербечь ымпотрива порцилор, вор ридика ынтэритурь ши вор фаче шанцурь де апэраре.
У правиці його був чар „на Єрусалим“, щоб поставити муроло́ми, щоб відкрити уста на крик, щоб підняти голос о́криком, щоб поставити муроло́ми на брами, щоб наси́пати вала, щоб збудувати башту.
23 Копиий луй Исраел ну вэд ын ачаста декыт ниште врэжиторий дешарте, ей, каре ау фэкут журэминте минчиноасе. Дар ымпэратул Бабилонулуй ышь адуче аминте де нелеӂюиря лор, аша кэ вор фи приншь.
Але буде це їм в їхніх оча́х, як чарува́ння марно́тне, буде для них заприся́ження прися́гами, та він згадає провину, щоб були вони схо́плені.
24 Де ачея, аша ворбеште Домнул Думнезеу: ‘Пентру кэ вэ фэлиць ку нелеӂюиря воастрэ, вэдинду-вэ фэрэделеӂиле, арэтынду-вэ пэкателе ын тоате фаптеле воастре; пентру кэ вэ фэлиць ку еле, вець фи приншь де мына луй!
Тому так говорить Господь Бог: За те, що ви згадуєте свої провини, що відкриваєте ваші гріхи, щоб ба́чені були ваші гріхи ваших учинків, за те, що ви пригадуєте, — у ворожі руки схо́плені бу́дете!
25 Ши ту, домн нелеӂюит, гата сэ фий учис, домн ал луй Исраел, а кэруй зи вине токмай кынд нелеӂюиря есте ла кулме!
А ти, недостойний, несправедливий кня́зю Ізраїлів, що надійшов його день у час провини кінце́вої,
26 Аша ворбеште Домнул Думнезеу: «Ла о парте ку митра, жос кунуна ымпэрэтяскэ! Ну май есте кум а фост. Че есте плекат ва фи ынэлцат ши че есте ынэлцат ва фи плекат!
так говорить Господь Бог: Зняти заво́я й скинути корону! Це не зоста́неться так, — піднесе́ться низьке́, а високе пони́зиться!
27 Вой да жос кунуна, о вой да жос, о вой да жос. Дар лукрул ачеста ну ва авя лок декыт ла вениря Ачелуя каре аре дрепт ла еа ши ын мына кэруя о вой ынкрединца.»’
Руїною, руїною, руїною покладу́ його! Та цього не станеться, аж поки не при́йде Той, Хто має право, — і Я Йому дам!
28 Ши ту, фиул омулуй, пророчеште ши спуне: ‘Аша ворбеште Домнул Думнезеу деспре копиий луй Амон ши деспре окара лор.’ Спуне: ‘Сабия, да, сабия есте скоасэ пентру мэчел; есте луструитэ пентру нимичире, ка сэ лучяскэ!
А ти, сину лю́дський, пророкуй та й скажеш: Так говорить Господь Бог на Аммонових синів та про їхню га́ньбу: І скажеш: Меч, меч відкритий на різани́ну, блискучий, щоб блищав, як та бли́скавка, —
29 Ын мижлокул ведениилор ку каре те ыншалэ ей ши ын мижлокул пророчиилор минчиноасе пе каре ци ле фак ей, те вор фаче сэ казь ынтре трупуриле моарте але челор рэй, а кэрор зи вине токмай кынд нелеӂюиря лор есте ла кулме.
для тебе бачили обма́нні виді́ння, пророкували для тебе неправду, — щоб посадити його на шию недостойних злочинців, яких день при́йде в час кари кінце́вої.
30 Багэ-ць сабия ынапой ын тякэ! Ын локул ын каре ай фост фэкут, ын цара та де наштере, те вой жудека!
Верни ж меча до пі́хви його! У місці, де ство́рений ти, у краю́ похо́дження твого осуджу́ Я тебе!
31 Ымь вой вэрса мыния песте тине, вой суфла ымпотрива та ку фокул урӂией Меле ши те вой да ын мыниле унор оамень каре ну лукрязэ декыт ла нимичире.
І виллю на тебе Свій гнів, в огні пересе́рдя Свого на тебе дмухну́, і дам тебе в руку людей зухва́лих, які зни́щення замишляють!
32 Вей фи арс де фок; сынӂеле тэу ва курӂе ын мижлокул цэрий! Ну-шь вор май адуче аминте де тине! Кэч Еу, Домнул, ам ворбит.’”
Ти станеш огне́ві на ї́жу, твоя кров буде серед землі, не згадають про тебе, бо Я, Господь, говорив це!
