< Еклезиастул 1 >
1 Кувинтеле Еклезиастулуй, фиул луй Давид, ымпэратул Иерусалимулуй.
Книга Пропові́дника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2 О, дешертэчуне а дешертэчунилор, зиче Еклезиастул, о, дешертэчуне а дешертэчунилор! Тотул есте дешертэчуне.
Наймарні́ша марно́та, сказав Пропові́дник, наймарні́ша марно́та, — марно́та усе!
3 Че фолос аре омул дин тоатэ труда пе каре шь-о дэ суб соаре?
Яка ко́ристь люди́ні в усім її тру́ді, який вона робить під сонцем?
4 Ун ням трече, алтул вине ши пэмынтул рэмыне вешник ын пичоаре.
Поколі́ння відхо́дить, й поколі́ння приходить, а земля вікові́чно стоїть!
5 Соареле рэсаре, апуне ши аляргэ спре локул де унде рэсаре дин ноу.
І со́нечко схо́дить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого́, де схо́дить воно.
6 Вынтул суфлэ спре мязэзи ши се ынтоарче спре мязэноапте; апой ярэшь се ынтоарче ши ынчепе дин ноу ачеляшь ротитурь.
Віє вітер на пі́вдень, і на північ верта́ється, кру́титься, крутиться він та й іде, і на круг свій верта́ється вітер.
7 Тоате рыуриле се варсэ ын маре, ши маря тот ну се умпле: еле аляргэ некурмат спре локул де унде порнеск, ка ярэшь сэ порняскэ де аколо.
Всі пото́ки до моря пливуть, але море — воно не напо́внюється: до місця, ізві́дки пливуть, ті потоки вони поверта́ються, щоб зно́ву плисти́!
8 Тоате лукруриле сунт ынтр-о некурматэ фрэмынтаре, аша кум ну се поате спуне; окюл ну се май сатурэ привинд ши урекя ну обосеште аузинд.
Повні тру́ду всі ре́чі, — люди́на сказати всього́ не потра́пить! Не наси́титься ба́ченням око, і не напо́вниться слу́ханням ухо.
9 Че а фост ва май фи ши че с-а фэкут се ва май фаче; ну есте нимик ноу суб соаре.
Що було́, воно й бу́де, і що робилося, бу́де робитись воно, — і немає нічо́го ново́го під сонцем!
10 Дакэ есте вреун лукру деспре каре с-ар путя спуне: „Ятэ чева ноу!”, демулт лукрул ачела ера ши ын вякуриле динаинтя ноастрэ.
Буває таке, що про нього говорять: „Дивись, — це нове́!“Та воно вже було́ від вікі́в, що були́ перед нами!
11 Нимень ну-шь май адуче аминте де че а фост май ынаинте; ши че ва май фи, че се ва май ынтымпла май пе урмэ, ну ва лэса ничо урмэ де адучере аминте ла чей че вор трэи май тырзиу.
Нема згадки про перше, а тако́ж про насту́пне, що бу́де, — про них згадки не бу́де між тими, що бу́дуть пото́му.
12 Еу, Еклезиастул, ам фост ымпэрат песте Исраел, ын Иерусалим.
Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
13 Мь-ам пус инима сэ черчетез ши сэ адынческ ку ынцелепчуне тот че се ынтымплэ суб черурь: ятэ о ынделетничире плинэ де трудэ, ла каре супуне Думнезеу пе фиий оаменилор.
І поклав я на серце своє, щоб шукати й дослі́джувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка́, яку дав Бог для лю́дських синів, щоб мозо́литись нею.
14 Ам вэзут тот че се фаче суб соаре; ши ятэ кэ тотул есте дешертэчуне ши гоанэ дупэ вынт!
Я бачив усі справи, що чини́лись під сонцем: й ось усе це — марно́та та ло́влення вітру!
15 Че есте стрымб ну се поате ындрепта ши че липсеште ну поате фи трекут ла нумэр.
Покри́вленого не напра́виш, а неісну́ючого не полі́чиш!
16 Ам зис ын мине ынсумь: „Ятэ кэ ам спорит ши ам ынтрекут ын ынцелепчуне пе тоць чей че ау стэпынит ынаинтя мя песте Иерусалим ши минтя мя а вэзут мултэ ынцелепчуне ши штиинцэ.”
Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до ме́не над Єрусалимом були́. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.
17 Мь-ам пус инима сэ куноск ынцелепчуня ши сэ куноск простия ши небуния. Дар ам ынцелес кэ ши ачаста есте гоанэ дупэ вынт.
І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безу́мство й глупо́ту, — і збагну́в я, що й це все — то ло́влення вітру!
18 Кэч унде есте мултэ ынцелепчуне, есте ши мулт неказ, ши чине штие мулте аре ши мултэ дурере.
Бо при мно́гості мудрости мно́житься й кло́піт, хто ж пізна́ння побільшує, той побільшує й біль!