< 2 Самуел 18 >
1 Давид а нумэрат попорул каре ера ку ел ши а пус песте ей кэпетений песте мий ши кэпетений песте суте.
А Давид переглянув наро́д, що з ним, і настанови́в над ними ти́сячників та со́тників.
2 А пус о треиме дин попор суб порунка луй Иоаб, о треиме суб Абишай, фиул Церуей, фрателе луй Иоаб, ши о треиме суб Итай дин Гат. Ши ымпэратул а зис попорулуй: „Вряу сэ ес ши еу ымпреунэ ку вой.”
І послав Давид народ, — третину під рукою Йоа́ва, і третину під рукою Авіша́я, сина Церуї, Йоавового брата, а третину під рукою ґатянина Ітта́я. І сказав цар до народу: „Конче піду́ також і я з вами!“
3 Дар попорул а зис: „Сэ ну ешь! Кэч дакэ вом луа-о ла фугэ, луаря аминте ну се ва ындрепта асупра ноастрэ ши, кынд вор кэдя жумэтате дин ной, ну вор луа сяма ла ной, дар ту ешть ка зече мий динтре ной, ши акум есте май бине сэ не вий ын ажутор дин четате.”
Та народ сказав: „Ти не пі́деш! Бо якщо ми справді втече́мо, вони не звернуть на нас уваги. І якщо половина нас повмирає, вони не звернуть на нас уваги, бо ти — як нас десять тисяч. А тепер буде ліпше, як бу́деш допомага́ти нам із міста“.
4 Ымпэратул ле-а рэспунс: „Вой фаче че кредець кэ есте май бине.” Ши ымпэратул а стат лынгэ поартэ, ын тимп че тот попорул ешя ку сутеле ши мииле.
І сказав до них цар: „Що́ буде добре в оча́х ваших, зроблю́“. І став цар при брамі, а ввесь наро́д повихо́див за сотнями та за тисячами.
5 Ымпэратул а дат урмэтоаря порункэ луй Иоаб, луй Абишай ши луй Итай: „Пентру драгостя пе каре о авець фацэ де мине, пуртаци-вэ блынд ку тынэрул Абсалом!” Ши тот попорул а аузит порунка ымпэратулуй, датэ тутурор кэпетениилор ку привире ла Абсалом.
А цар наказав Йоавові й Авішаєві та Іттаєві, говорячи: „Обере́жно будьте мені з моїм юнако́м Авесаломом!“А ввесь народ чув, як цар наказав усім провідника́м про Авесало́ма.
6 Попорул а ешит ын кымп ынаинтя луй Исраел ши бэтэлия а авут лок ын пэдуря луй Ефраим.
І вийшов народ на поле навпере́йми Ізраїля, і був бій в Єфремовому лісі.
7 Аколо, попорул луй Исраел а фост бэтут де служиторий луй Давид ши а фост о маре ынфрынӂере ын зиуа ачея, ка доуэзечь де мий де оамень.
І був побитий там Ізраїлів народ Давидовими раба́ми. І була там того дня велика пора́зка, — полягло двадцять тисяч!
8 Лупта с-а ынтинс пе тот цинутул ши пэдуря а мынкат май мулт попор ын зиуа ачея декыт а мынкат сабия.
І поши́рився там бій по всій тій землі, і того дня більш народу пожер ліс, ніж поїв меч.
9 Абсалом с-а поменит ын фаца оаменилор луй Давид. Ера кэларе пе ун катыр. Катырул а пэтрунс суб рамуриле ынкылчите але унуй маре стежар, ши капул луй Абсалом с-а принс де стежар; а рэмас астфел спынзурат ынтре чер ши пэмынт, ши катырул каре ера суб ел а трекут ынаинте.
І спітка́вся Авесало́м із Давидовими рабами, а Авесалом їхав на мулі. І підбіг мул під гуща́вину великого дуба, а його воло́сся заплу́талося в ду́бі, і він опинився між небом та між землею, а мул, що під ним, перебіг.
10 Ун ом, вэзынд лукрул ачеста, а венит ши а спус луй Иоаб: „Ятэ, ам вэзут пе Абсалом спынзурат де ун стежар.”
І побачив це один чоловік, і доніс Йоаву та й сказав: „Ось я бачив Авесалома, що ви́сить на дубі“.
11 Ши Иоаб а зис омулуй каре й-а адус штиря ачаста: „Л-ай вэзут! Де че дар ну л-ай тэят пе лок? Ць-аш фи дат зече сикли де арӂинт ши ун брыу.”
І сказав Йоав до чоловіка, що доно́сив йому: „Ось ти бачив, а чому́ ти не вра́зив його там на землі, а я дав би був тобі десять шеклів срібла та одно́го пояса“.
12 Дар омул ачела а зис луй Иоаб: „Кяр дакэ аш кынтэри ын мына мя о мие де сикли де арӂинт, н-аш пуне мына пе фиул ымпэратулуй, кэч ной ам аузит урмэтоаря порункэ пе каре ць-а дат-о ымпэратул цие, луй Абишай ши луй Итай: ‘Луаць сяма фиекаре ла тынэрул Абсалом!’
І сказав той чоловік до Йоава: „А коли б я важив на руці своїй навіть тисячу шеклів срібла, — не простягну́ своєї руки на царсько́го сина, бо ми чули на власні вуха, що цар наказав тобі й Авішаєві та Іттаєві, говорячи: Збережіть мені мого юнака́ Авесалома!
13 Ши, дакэ л-аш фи оморыт мишелеште, нимик н-ар фи рэмас аскунс ымпэратулуй ши ту ынсуць ай фи фост ымпотрива мя.”
Або коли б я допусти́вся в душі своїй неправди, — а всяка річ не зата́їться перед царем! — то й ти став би проти мене“.
14 Иоаб а зис: „Ну вой зэбови атыта ку тине!” Ши а луат трей сэӂець ын мынэ ши ле-а ынфипт ын инима луй Абсалом, каре ера ынкэ плин де вяцэ ын мижлокул стежарулуй.
І сказав Йоав: „Не буду отак зволіка́ти з тобою!“І він узяв три стрілі́ в ру́ку свою, і вбив їх у серце Авесалома, що ще живий ви́сів на сере́дині дуба.
15 Зече тинерь, каре дучяу армеле луй Иоаб, ау ынконжурат пе Абсалом, л-ау ловит ши л-ау оморыт.
І оточили його десять юнаків, Йоавові зброєноші, і вда́рили Авесало́ма, та й убили його.
16 Иоаб а сунат дин трымбицэ, ши попорул с-а ынторс, ынчетынд астфел сэ май урмэряскэ пе Исраел, оприт де Иоаб.
І засурми́в Йоав у сурму́, а народ повернувся з погоні за Ізраїлем, бо Йоав стримав наро́д.
17 Ау луат пе Абсалом, л-ау арункат ынтр-о гроапэ маре дин мижлокул пэдурий ши ау пус песте ел о грэмадэ фоарте маре де петре. Тот Исраелул а фуӂит, фиекаре ын кортул луй.
I взяли вони Авесалома, та й кинули його в лісі до великої ями, і наки́дали над ним дуже велику могилу з каміння, а ввесь Ізраїль повтіка́в кожен до намету свого.
18 Пе кынд трэя, Абсалом ышь ридикасе ун стылп де адучере аминте ын валя ымпэратулуй. Кэч зичя: „Н-ам фий прин каре сэ се поатэ пэстра адучеря аминте а нумелуй меу.” Ши а пус нумеле сэу стылпулуй, каре ши астэзь се нумеште Стылпул луй Абсалом.
А Авесалом узяв був і поставив собі ще за життя свого пам'ятника, що в царські́й долині, бо він казав: „Нема в мене сина, щоб згадувати про йме́ння моє“. І він назвав пам'ятникові ім'я на своє ім'я́. І звалось його: Яд-Авесалом, і так зветься він аж до цього дня.
19 Ахимаац, фиул луй Цадок, а зис: „Ласэ-мэ сэ дау фуга ши сэ дук ымпэратулуй вестя чя бунэ кэ Домнул й-а фэкут дрептате, скэпынду-л дин мына врэжмашилор сэй.”
А Ахіма́ац, Садоків син, сказав: „Побіжу́ я й сповіщу́ цареві, що Господь ви́зволив його від руки його ворогів“.
20 Иоаб й-а зис: „Ну ту ай сэ дучь вештиле азь; ле вей дуче ынтр-о алтэ зи, дар ну астэзь, фииндкэ фиул ымпэратулуй а мурит.”
І сказав йому Йоав: „Не ти вісник цього дня, а сповісти́ш іншого дня. А цього дня не сповісти́ш тому́, що це ж царськи́й син помер“.
21 Ши Иоаб а зис луй Куши: „Ду-те ши вестеште ымпэратулуй че ай вэзут.” Куши с-а ынкинат ынаинтя луй Иоаб ши а дат фуга.
І сказав Йоав до кушита: „Іди, донеси цареві, що́ ти бачив“. А кушит уклонився Йоавові, та й побіг.
22 Ахимаац, фиул луй Цадок, а зис ярэшь луй Иоаб: „Орьче с-ар ынтымпла, ласэ-мэ сэ алерг дупэ Куши.” Ши Иоаб а зис: „Пентру че врей сэ алерӂь, фиуле? Ну есте о солие каре-ць ва фи де фолос.”
А Ахіма́ац, син Садока, знову сказав до Йоава: „А нехай бу́де, що буде! Побіжу́ й я за кушитом!“Йоав же відказав: „Пощо ти побіжи́ш, мій сину, коли нема доброї вістки?“
23 „Орьче с-ар ынтымпла, вряу сэ алерг”, а зис дин ноу Ахимаац. Ши Иоаб й-а зис: „Дэ фуга!” Ахимаац а алергат пе друмул каре дуче ын кымпие ши а луат-о ынаинтя луй Куши.
„А нехай буде, що буде, — побіжу́!“І той сказав йому: „Біжи!“І побіг Ахіма́ац дорогою рівнини, і ви́передив кушита.
24 Давид шедя ынтре челе доуэ порць. Караула с-а дус пе акоперишул порций спре зид; а ридикат окий ши с-а уйтат. Ши ятэ кэ ун ом алерга сингур-сингурел.
А Давид сидів між двома брамами. А вартівни́к пішов на дах брами на мур, і звів свої очі та й побачив, — аж ось біжить самі́тний чоловік.
25 Караула а стригат ши а дат де штире ымпэратулуй. Ымпэратул а зис: „Дакэ есте сингур, адуче вешть.” Ши омул ачела се апропия дин че ын че май мулт.
І кликнув вартівни́к, і доніс цареві. А цар сказав: „Якщо він сам, — вістка в устах його!“А чоловік усе йшов та зближа́вся.
26 Караула а вэзут ун алт ом алергынд ши а стригат ла портар: „Ятэ, ун ом аляргэ сингур-сингурел.” Ымпэратул а зис: „Ши ел адуче вешть.”
І побачив вартівни́к іншого чоловіка, що біг. І кликнув вартівник до сторожа брами й сказав: „Ось біжить самі́тний чоловік“. А цар сказав: „І цей зо звісткою!“
27 Караула а зис: „Алергэтура челуй динтый паре кэ е а луй Ахимаац, фиул луй Цадок.” Ши ымпэратул а зис: „Есте ун ом де бине ши адуче вешть буне.”
І сказав вартівник: „Я бачу біг першого, як біг Ахіма́аца, Садокового сина“. А цар сказав: „То чоловік добрий, і прихо́дить з доброю звісткою“.
28 Ахимаац а стригат ши а зис ымпэратулуй: „Есте бине де тот!” С-а ынкинат ынаинтя ымпэратулуй ку фаца пынэ ла пэмынт ши а зис: „Бинекувынтат сэ фие Домнул Думнезеул тэу, каре а дат ын мыниле ноастре пе чей че ридикау мына ымпотрива домнулуй ностру, ымпэратул.”
І кликнув Ахіма́ац, і сказав до царя: „Мир!“І вклонився він цареві своїм обличчям до землі та й сказав: „Благословенний Господь, Бог твій, що видав людей, які підне́сли були руку свою проти мого пана царя!“
29 Ымпэратул а зис: „Тынэрул Абсалом есте бине, сэнэтос?” Ахимаац а рэспунс: „Ам вэзут о маре ынвэлмэшялэ кынд а тримис Иоаб пе служиторул ымпэратулуй ши пе мине, служиторул тэу, дар ну штиу че ера.”
А цар сказав: „Чи гаразд із моїм юнаком Авесаломом?“І сказав Ахіма́ац: „Я бачив велике замі́шання, коли Йоав посилав царсько́го раба та мене, твойого раба, та я не знаю, що́ то“.
30 Ши ымпэратул а зис: „Стай коля ла о парте.” Ши Ахимаац а стат деопарте.
І сказав цар: „Відійди на́бік, стань отут“. І той відійшов на́бік та й став.
31 Ындатэ а сосит Куши. Ши а зис: „Сэ афле домнул меу, ымпэратул, вестя чя бунэ! Астэзь, Домнул ць-а фэкут дрептате, скэпынду-те дин мына тутурор челор че се ридикау ымпотрива та.”
Аж ось прихо́дить кушит. І сказав кушит: „Нехай при́йме звістку мій пан цар, бо сьогодні ви́зволив тебе Господь від руки всіх повстаючих на тебе“.
32 Ымпэратул а зис луй Куши: „Тынэрул Абсалом есте бине, сэнэтос?” Куши а рэспунс: „Ка тынэрул ачеста сэ фие врэжмаший домнулуй меу, ымпэратул, ши тоць чей че се ридикэ ымпотрива та, ка сэ-ць факэ рэу!”
І сказав цар до кушита: „Чи гаразд із моїм юнако́м Авесаломом?“І сказав кушит: „Нехай станетья, як тому юнако́ві, ворогам мого пана царя та всім, що повста́ли на тебе на зло!“
33 Атунч, ымпэратул, кутремурынду-се, с-а суит ын одая де сус а порций ши а плынс. Пе кынд мерӂя, зичя: „Фиул меу Абсалом! Фиул меу, фиул меу Абсалом! Кум н-ам мурит еу ын локул тэу! Абсалом, фиул меу, фиул меу!”
І затремтів цар, і вийшов на горі́шній по́верх брами, та й заплакав. А коли йшов, то так говорив: „Сину мій, Авесало́ме, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, якби я був помер замість тебе, Авесаломе! Сину мій, сину мій!“