Jó 7
1 Porventura não tem o homem guerra sobre a terra? e não são os seus dias como os dias do jornaleiro?
Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
2 Como o cervo que suspira pela sombra, e como o jornaleiro que espera pela sua paga,
Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
3 Assim me deram por herança meses de vaidade: e noites de trabalho me prepararam.
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
4 Deitando-me a dormir, então digo, Quando me levantarei? mas comprida é a noite, e farto-me de me voltar na cama até à alva.
Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
5 A minha carne se tem vestido de bichos e de torrões de pó: a minha pele está gretada, e se fez abominável.
Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
6 Os meus dias são mais velozes do que a lançadeira do tecelão, e pereceram sem esperança.
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
7 Lembra-te de que a minha vida é como o vento; os meus olhos não tornarão a ver o bem.
Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
8 Os olhos dos que agora me veem não me verão mais: os teus olhos estarão sobre mim, porém não serei mais.
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
9 Assim como a nuvem se desfaz e passa, assim aquele que desce à sepultura nunca tornará a subir. (Sheol h7585)
Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, (Sheol h7585)
10 Nunca mais tornará à sua casa, nem o seu lugar jamais o conhecerá.
не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
11 Por isso não reprimirei a minha boca: falarei na angústia do meu espírito; queixar-me-ei na amargura da minha alma.
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
12 Sou eu porventura o mar, ou a baleia, para que me ponhas uma guarda?
Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
13 Dizendo eu: consolar-me-á a minha cama: meu leito aliviará a minha ancia;
Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
14 Então me espantas com sonhos, e com visões me assombras:
то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
15 Pelo que a minha alma escolheria antes a estrangulação: e antes a morte do que a vida.
І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
16 A minha vida abomino, pois não viveria para sempre: retira-te de mim; pois vaidade são os meus dias.
Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
17 Que é o homem, para que tanto o estimes, e ponhas sobre ele o teu coração,
Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
18 E cada manhã o visites, e cada momento o proves?
Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
19 Até quando me não deixarás, nem me largarás, até que engula o meu cuspo?
Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
20 Se pequei, que te farei, ó Guarda dos homens? porque fizeste de mim um alvo para ti por tropeço, para que a mim mesmo me seja pesado?
Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
21 E porque me não perdoas a minha transgressão, e não tiras a minha iniquidade? porque agora me deitarei no pó, e de madrugada me buscarás, e não estarei lá.
І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
