Jó 4
1 Então respondeu Eliphaz o temanita, e disse:
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 Se intentarmos falar-te, enfadar-te-ás? mas quem poderia conter as palavras?
„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Eis que ensinaste a muitos, e esforçaste as mãos fracas.
Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 As tuas palavras levantaram os que tropeçavam e os joelhos desfalecentes fortificaste.
того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 Mas agora a ti te vem, e te enfadas: e, tocando-te a ti, te perturbas.
А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 Porventura não era o teu temor de Deus a tua confiança, e a tua esperança a sinceridade dos teus caminhos?
Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 Lembra-te agora qual é o inocente que jamais perecesse? e onde foram os sinceros destruídos?
Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 Como eu tenho visto, os que lavram iniquidade, e semeam trabalho segam o mesmo.
Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 Com o bafo de Deus perecem; e com o assopro da sua ira se consomem.
вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 O bramido do leão, e a voz do leão feroz, e os dentes dos leõezinhos se quebrantam.
Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 Perece o leão velho, porque não há preza; e os filhos da leoa andam esparzidos.
Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 Uma palavra se me disse em segredo; e os meus ouvidos perceberam um sussurro dela.
І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 Entre imaginações de visões da noite, quando cai sobre os homens o sono profundo;
У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 Sobreveiu-me o espanto e o tremor, e todos os meus ossos estremeceram.
спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 Então um espírito passou por diante de mim; fêz-me arrepiar os cabelos da minha carne;
і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 Parou ele, porém não conheci a sua feição; um vulto estava diante dos meus olhos: e, calando-me, ouvi uma voz que dizia:
Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 Seria porventura o homem mais justo do que Deus? seria porventura o varão mais puro do que o seu criador?
„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 Eis que nos seus servos não confiaria, e aos seus anjos imputaria loucura:
Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 Quanto menos naqueles que habitam em casas de lodo, cujo fundamento está no pó, e são machucados como a traça!
Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
20 Desde a manhã até à tarde são despedaçados: e eternamente perecem sem que disso se faça caso.
Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Porventura se não passa com eles a sua excelência? morrem, porém sem sabedoria.
Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
