Jó 3
1 Depois disto abriu Job a sua boca, e amaldiçoou o seu dia.
По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
2 E Job respondeu, e disse:
І Йов заговорив та й сказав:
3 Pereça o dia em que nasci, e a noite em que se disse: Foi concebido um homem!
„Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
4 Converta-se aquele dia em trevas; e Deus de cima não tenha cuidado dele, nem resplandeça sobre ele a luz.
Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
5 Contaminem-no as trevas e a sombra de morte; habitem sobre ele nuvens: a escuridão do dia o espante!
Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
6 A escuridão tome aquela noite, e não se goze entre os dias do ano, e não entre no número dos meses!
Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
7 Ah que solitária seja aquela noite, e suave música não entre nela!
Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
8 Amaldiçoem-na aqueles que amaldiçoam o dia, que estão prontos para levantar o seu pranto.
Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
9 Escureçam-se as estrelas do seu crepúsculo; que espere a luz, e não venha: e não veja as pestanas dos olhos da alva!
Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
10 Porque não fechou as portas do ventre; nem escondeu dos meus olhos a canceira?
бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
11 Porque não morri eu desde a madre? e em saindo do ventre, não expirei?
Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
12 Porque me receberam os joelhos? e porque os peitos, para que mamasse?
Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
13 Porque já agora jazera e repousara; dormiria, e então haveria repouso para mim.
Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
14 Com os reis e conselheiros da terra, que se edificavam casas nos lugares assolados,
з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
15 Ou com os príncipes que tinham ouro, que enchiam as suas casas de prata,
або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
16 Ou como aborto oculto, não existiria: como as crianças que não viram a luz.
Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
17 Ali os maus cessam de perturbar: e ali repousam os cançados.
Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
18 Ali os presos juntamente repousam, e não ouvem a voz do exator:
разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
19 Ali está o pequeno e o grande, e o servo fica livre de seu senhor.
Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
20 Porque se dá luz ao miserável, e vida aos amargosos de ânimo?
І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
21 Que esperam a morte, e não se acha: e cavam em busca dela mais do que de tesouros ocultos:
що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
22 Que de alegria saltam, e exultam, achando a sepultura:
тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
23 Ao homem, cujo caminho é oculto, e a quem Deus o encobriu?
мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
24 Porque antes do meu pão vem o meu suspiro: e os meus gemidos se derramam como água.
Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
25 Porque o temor que temo me veio: e o que receiava me aconteceu.
бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
26 Nunca estive descançado, nem sosseguei, nem repousei, mas veio sobre mim a perturbação.
Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
