Isaías 51
1 Ouvi-me vós, os que seguis justiça, os que buscais ao Senhor: olhai para a rocha de onde fostes cortados, e para a caverna do poço de onde fostes cavados.
Почуйте Мене, хто жене́ться за праведністю, хто пошу́кує Господа! Погляньте на скелю, з якої ви ви́тесані, і на каменоло́мню, з якої ви ви́довбані.
2 Olhai para Abraão, vosso pai, e para Sarah, que vos pariu; porque, sendo ele só, o chamei, e o abençoei e multipliquei.
Гляньте на Авраама, ба́тька свого́, та на Сарру, що вас породила, бо тільки одно́го його Я покликав, але благословив був його та розмно́жив його.
3 Porque o Senhor consolará a Sião; consolará a todos os seus lugares desertos, e fará o seu deserto como o Éden, e a sua solidão como o jardim do Senhor: gozo e alegria se achará nela, ação de graças, e voz de melodia.
Бо Сіона Господь потіша́є, всі руїни його потіша́є, й оберта́є пустині його на Еде́н, його ж степ — на Господній садо́к! Пробува́тимуть в ньому уті́ха та радість, хвала́ й пісноспі́ви.
4 Atendei-me, povo meu, e, nação minha, inclinai os ouvidos para mim; porque de mim sairá a lei, e o meu juízo farei repousar para luz dos povos.
Послухай Мене, Мій наро́де, і візьми до вух, ти племе́но Моє, бо вийде від Мене Зако́н, а Своє право́суддя поставлю за світло наро́дам!
5 Perto está a minha justiça, vem saindo a minha salvação, e os meus braços julgarão os povos: as ilhas me aguardarão, e no meu braço esperarão.
Близька правда Моя: ви́йде спасі́ння Моє, а раме́на Мої будуть суд видавати наро́дам. Острови́ будуть мати надію на Мене і сподіва́ння свої покладуть на раме́но Моє.
6 Levantai os vossos olhos para os céus, e olhai para a terra de baixo, porque os céus desaparecerão como o fumo, e a terra se envelhecerá como um vestido, e os seus moradores morrerão semelhantemente; porém a minha salvação durará para sempre, e a minha justiça não será quebrantada
Здіймі́ть свої очі до неба, і погля́ньте на землю додо́лу! Бо небо, як дим, продере́ться, а земля розпаде́ться, мов одіж, мешканці ж її, як та воша, поги́нуть, — спасі́ння ж Моє буде вічне, а правда Моя не злама́ється!
7 Ouvi-me, vós que conheceis a justiça, vós, povo em cujo coração está a minha lei: não temais o opróbrio dos homens, nem vos turbeis pelas suas injúrias.
Почу́йте Мене, знавці правди, наро́де, що в серці його Мій Зако́н: Не бійтеся лю́дської га́ньби та їхніх обра́з не лякайтесь,
8 Porque a traça os roerá como a um vestido, e o bicho os comerá como à lã: mas a minha justiça durará para sempre, e a minha salvação de geração em geração
бо пото́чить їх міль, мов одежу, й як во́вну, черва́ їх зжере́, а правда Моя буде вічна, і спасі́ння моє з роду в рід!
9 Desperta-te, desperta-te, veste-te de força, ó braço do Senhor: desperta-te como nos dias já passados, como nas gerações antigas; porventura não és tu aquele que cortou em pedaços a Rahab, o que feriu ao dragão?
Збудися, збудись, зодягни́ся у силу, раме́но Господнє! Збудися, як у давнину́, як за поколі́ння вікі́в! Хіба це не ти Рага́ва зруба́ло, крокоди́ла здіра́вило?
10 Não és tu aquele que secou o mar, as águas do grande abismo? o que fez o caminho no fundo do mar, para que passassem os remidos?
Хіба це не ти море ви́сушило, во́ди безодні великої, що мо́рську глиби́ну вчинило доро́гою, щоб ви́куплені перейшли́?
11 Assim tornarão os resgatados do Senhor, e virão a Sião com júbilo, e perpétua alegria haverá sobre as suas cabeças: gozo e alegria alcançarão, a tristeza e o gemido fugirão.
Отак визволе́нці Господні пове́рнуться та до Сіону зо співом уві́йдуть, — і на їхній голові буде радість відвічна, веселість та втіху ося́гнуть вони, а журба та зідха́ння втечуть!
12 Eu, eu sou aquele que vos consola; quem pois és tu, para que temas o homem, que é mortal? ou o filho do homem, que se tornará em feno?
Я, — Я ваш Той Утіши́тель! Хто ж то ти, що боїшся люди́ни смерте́льної й лю́дського сина, що до трави він поді́бний?
13 E te esqueces do Senhor que te fez, que estendeu os céus, e fundou a terra, e temes continuamente todo o dia o furor do angustiador, quando se prepara para destruir: pois onde está o furor do que te atribulava?
І ти забуваєш про Господа, що вчинив був тебе, що напну́в небеса́ Він та землю закла́в, і за́вжди щоденно лякаєшся гніву гноби́теля, що готовий тебе погуби́ти. Але де той гноби́телів гнів?
14 O exilado cativo depressa será solto, e não morrerá na caverna, e o seu pão lhe não faltará.
Закутий в кайда́ни неба́вом розв'я́заний буде, і не помре він у ямі, і не забра́кне йому його хліба.
15 Porque eu sou o Senhor teu Deus, que fendo o mar, e bramem as suas ondas. O Senhor dos exércitos é o seu nome.
Бо Я — Господь, Бог твій, що збу́рює море, — й ревуть його хвилі, Господь Саваот Йому Йме́ння!
16 E ponho as minhas palavras na tua boca, e te cubro com a sombra da minha mão; para plantar os céus, e para fundar a terra, e para dizer a Sião: Tu és o meu povo.
І кладу Я слова́ Свої в у́ста твої та ховаю тебе в тіні рук Своїх, щоб небо напну́ти та зе́млю закла́сти, і сказати Сіонові: Ти Мій наро́д!
17 Desperta, desperta, levanta-te, ó Jerusalém, que bebeste da mão do Senhor o cálice do seu furor; bebeste e chupaste as fezes do cálice da vagueação.
Збудися, збудися, устань, дочко Єрусалиму, що з руки із Господньої ви́пила ти келіх гніву Його́, чашу-келіха о́дуру випила, ви́цідила.
18 De todos os filhos que pariu nenhum há que a guie mansamente; e de todos os filhos que criou nenhum que a tome pela mão.
Зо всіх тих сині́в, що вона породила, ніко́го нема, хто б прова́див її; зо всіх тих синів, яких ви́ховала, нікого нема, хто б підтри́мав її.
19 Estas duas coisas te aconteceram; quem tem compaixão de ti? a assolação, e o quebrantamento, e a fome, e a espada! por quem te consolarei?
Ці дві речі спітка́ли тебе, — але хто пожаліє тебе? Руїна й недоля, і голод та меч, — хто розва́жить тебе?
20 Já os teus filhos desmaiaram, jazem nas entradas de todos os caminhos, como o boi montez na rede; cheios estão do furor do Senhor e da repreensão do teu Deus.
Сино́ве твої повмліва́ли, лежали на ро́зі всіх ву́лиць, мов о́лень у тене́тах, повні гніву Господнього, крику Бога твого.
21 Pelo que agora ouve isto, ó opressa, e embriagada, mas não de vinho.
Тому́ то послухай оцьо́го, убога й сп'яні́ла, але не з вина:
22 Assim diz o teu Senhor, Jehovah, e teu Deus, que pleiteará a causa do seu povo: Eis que eu tomo da tua mão o cálice da vagueação, as fezes do cálice do meu furor; nunca mais o beberás.
Так говорить Господь твій, Господь і твій Бог, що на прю за наро́д Свій стає́: Ось ке́ліха о́дуру Я забираю з твоєї руки́, чашу-ке́ліха гніву Мого́, — більше пити його вже не бу́деш!
23 Porém pô-lo-ei nas mãos dos que te entristeceram, que dizem à tua alma: Abaixa-te, e passaremos sobre ti: e tu puseste as tuas costas como chão, e como caminho, aos viandantes.
І дам Я його́ в руку тих, що гноби́ли тебе, що вони до твоєї душі говорили: „Схили́сь, і по тобі ми пере́йдемо!“І поклала ти спи́ну свою, немов землю, й як вулицю для перехо́жих.
