Jó 30
1 Porém agora se riem de mim os de menos edade do que eu, cujos paes eu teria desdenhado de pôr com os cães do meu rebanho.
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 De que tambem me serviria a força das suas mãos? já de velhice se tinham esgotado n'elles.
Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 De mingua e fome andavam sós, e recolhiam-se para os logares seccos, tenebrosos, assolados e desertos.
Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 Apanhavam malvas junto aos arbustos, e o seu mantimento eram as raizes dos zimbros.
рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 Do meio dos homens foram expulsos, e gritavam contra elles, como contra o ladrão:
Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 Para habitarem nos barrancos dos valles, e nas cavernas da terra e das rochas.
так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
7 Bramavam entre os arbustos, e ajuntavam-se debaixo das ortigas.
ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 Eram filhos de doidos, e filhos de gente sem nome, e da terra foram expulsos.
сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 Porém agora sou a sua canção, e lhes sirvo de rifão.
А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 Abominam-me, e fogem para longe de mim, e do meu rosto não reteem o seu escarro.
Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 Porque Deus desatou o meu cordão, e me opprimiu, pelo que sacudiram de si o freio perante o meu rosto.
бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 Á direita se levantam os moços; empurram os meus pés, e preparam contra mim os seus caminhos de destruição.
По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 Desbarataram-me o meu caminho: promovem a minha miseria: não teem ajudador.
Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 Veem contra mim como por uma grande brecha, e revolvem-se entre a assolação.
немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 Sobrevieram-me pavores; como vento perseguem a minha honra, e como nuvem passou a minha felicidade.
Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 E agora derrama-se em mim a minha alma: os dias da afflicção se apoderaram de mim.
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 De noite se me traspassam os meus ossos, e os pulsos das minhas veias não descançam.
Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 Pela grandeza da força das dôres se demudou o meu vestido, e elle como o cabeção da minha tunica me cinge.
З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 Lançou-me na lama, e fiquei similhante ao pó e á cinza.
Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 Clamo a ti, porém tu não me respondes: estou em pé, porém para mim não attentas.
Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 Tornaste-te a ser cruel contra mim: com a força da tua mão resistes violentamente.
Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 Levantas-me sobre o vento, fazes-me cavalgar sobre elle, e derretes-me o ser.
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 Porque eu sei que me levarás á morte e á casa do ajuntamento determinado a todos os viventes.
Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 Porém não estenderá a mão para o montão de terra, se houve clamor n'elles contra mim na sua desventura.
Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Porventura, não chorei sobre aquelle que estava afflicto? ou não se angustiou a minha alma pelo necessitado?
Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 Todavia aguardando eu o bem, então me veiu o mal, e esperando eu a luz, veiu a escuridão.
Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 As minhas entranhas ferveram e não estão quietas: os dias da afflicção me surprehenderam.
Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 Denegrido ando, porém não do sol, e, levantando-me na congregação, clamo por soccorro.
ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 Irmão me fiz dos dragões, e companheiro dos abestruzes.
Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 Ennegreceu-se a minha pelle sobre mim, e os meus ossos estão queimados do calor.
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 Pelo que se trocou a minha harmonia em lamentação, e o meu orgão em voz dos que choram.
І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
