Jó 29
1 E proseguiu Job em proferir o seu dito, e disse:
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 Ah! quem me dera ser como eu fui nos mezes passados! como nos dias em que Deus me guardava!
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 Quando fazia resplandecer a sua candeia sobre a minha cabeça e quando eu pela sua luz caminhava pelas trevas:
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 Como era nos dias da minha mocidade, quando o segredo de Deus estava sobre a minha tenda:
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 Quando o Todo-poderoso ainda estava comigo, e os meus meninos em redor de mim.
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 Quando lavava os meus passos na manteiga, e da rocha me corriam ribeiros de azeite:
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 Quando sahia a porta pela cidade, e na praça fazia preparar a minha cadeira:
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 Os moços me viam, e se escondiam, e até os edosos se levantavam e se punham em pé:
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 Os principes continham as suas palavras, e punham a mão sobre a sua bocca:
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 A voz dos chefes se escondia: e a sua lingua se pegava ao seu paladar:
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 Ouvindo-me algum ouvido, me tinha por bemaventurado: vendo-me algum olho, dava testemunho de mim;
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 Porque eu livrava o miseravel, que clamava: como tambem o orfão que não tinha quem o soccoresse.
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 A benção do que ia perecendo vinha sobre mim, e eu fazia que jubilasse o coração da viuva.
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 Vestia-me da justiça: e ella me servia de vestido: como manto e diadema era o meu juizo.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 Eu fui o olho do cego, como tambem os pés do coxo:
Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 Aos necessitados era pae, e as causas de que eu não tinha conhecimento inquiria com diligencia;
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 E quebrava os queixaes do perverso, e dos seus dentes tirava a preza.
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 E dizia: No meu ninho expirarei, e multiplicarei os meus dias como a areia.
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 A minha raiz se estendia junto ás aguas, e o orvalho fazia assento sobre os meus ramos;
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 A minha honra se renovava em mim, e o meu arco se reforçava na minha mão.
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 Ouvindo-me esperavam, e em silencio attendiam ao meu conselho.
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 Acabada a minha palavra, não replicavam, e minhas razões distillavam sobre elles;
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 Porque me esperavam, como a chuva; e abriam a sua bocca, como a chuva tardia
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 Se me ria para elles, não o criam, e não faziam abater a luz do meu rosto;
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 Eu escolhia o seu caminho, assentava-me como chefe, e habitava como rei entre as tropas: como aquelle que consola os que pranteiam.
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
