Hioba 14
1 Człowiek, urodzony przez kobietę, ma dni niewiele i ma pełno kłopotów;
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 Wyrasta jak kwiat i zostaje podcięty, znika jak cień i się nie ostaje.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 A jednak na takiego otwierasz swoje oczy i wzywasz mnie przed siebie na sąd.
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 Któż może wydobyć czystego z nieczystego? Ani jeden.
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 Gdyż jego dni są ustalone, liczba jego miesięcy jest u ciebie; wyznaczyłeś mu kres, którego nie może przekroczyć.
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 Odstąp od niego, aby odpoczął, aż zakończy swój dzień jak najemnik.
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 [Dla] drzewa bowiem jest nadzieja, choć je wytną, że znowu odrośnie, że jego latorośl nie ustanie.
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 Choć jego korzeń zestarzeje się w ziemi i jego pień umrze w prochu;
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 [To jednak] gdy poczuje wodę, odrasta i rozpuszcza gałęzie jak sadzonka.
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 Ale człowiek umiera i marnieje; a gdy oddaje ducha, gdzie on jest?
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 Jak ubywa wód z morza i rzeka opada, i wysycha;
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 Tak jest z człowiekiem, gdy się położy i już nie wstanie; dopóki niebiosa będą trwać, nie ocknie się ani nie będzie obudzony ze swego snu.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 Obyś mnie w grobie ukrył i schował, aż twój gniew się uciszy, wyznaczył mi czas i wspomniał na mnie. (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 Gdy człowiek umrze, czy [znowu] ożyje? Przez wszystkie dni wyznaczonego mi czasu będę czekał, aż nadejdzie moja zmiana.
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 Zawołasz, a ja ci odpowiem; zatęsknisz za dziełem swoich rąk.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 Teraz jednak liczysz moje kroki. Czy nie zważasz na mój grzech?
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 Mój występek jest zapieczętowany w woreczku, gromadzisz moje nieprawości.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 Doprawdy, góra pada i rozsypuje się, i skała przesuwa się ze swego miejsca.
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 Wody wydrążają kamienie, ulewa podrywa to, co wyrośnie z prochu ziemi, a ty nadzieję człowieka obracasz wniwecz.
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 Stale pokonujesz go, a on odchodzi; zmieniasz jego oblicze i odprawiasz go.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 Jego synowie darzeni są szacunkiem, lecz on o tym nie wie; żyją w pogardzie, lecz na to nie zważa.
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 Ale jego własne ciało odczuwa ból, a jego dusza w nim płacze.
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
