Psalmów 104
1 Błogosław, duszo moja! Panu. Panie, Boże mój! wielceś jest wielmożnym; chwałę i ozdobę przyoblokłeś.
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
2 Przyodziałeś się światłością jako szatą; rozciągnąłeś niebiosa jako oponę.
Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
3 Któryś zasklepił na wodach pałace swoje; który używasz obłoków miasto wozów; który chodzisz na skrzydłach wiatrowych;
Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
4 Który czynisz duchy posłami swymi; ty czynisz sługi swe ogniem pałającym.
Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
5 Ugruntowałeś ziemię na słupach jej, tak, że się nie poruszy na wieki wieczne.
Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
6 Przepaścią jako szatą przyodziałeś ją był, tak, że wody stały nad górami.
безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
7 Na zgromienie twojerozbiegły się, a na głos pogromu twego prędko zuciekały.
від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
8 Wstąpiły góry, zniżyły się doliny na miejsce, któreś im założył.
виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
9 Zamierzyłeś im kres, aby go nie przestępowały, ani się wracały na okrycie ziemi.
Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
10 Który wypuszczasz źródła po dolinach, aby płynęły między górami,
Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
11 A napój dawały wszystkiemu zwierzowi polnemu; a z nich gaszą leśne osły pragnienie swoje.
напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
12 Przy nich mieszka ptastwo niebieskie, a z pośród gałązek głos wydaje.
Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
13 Który pokrapiasz góry z pałaców swoich, aby się z owoców spraw twoich nasycała ziemia.
Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
14 Za twoją sprawą rośnie trawa dla bydła, a zioła na pożytek człowieczy; ty wywodzisz chleb z ziemi:
Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
15 I wino, które uwesela serce człowiecze, od którego się lśni twarz jako od oleju; i chleb, który zatrzymuje żywot ludzki.
і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
16 Nasycone bywają i drzewa Pańskie, i cedry Libanu, których nasadził;
Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
17 Na których ptaki gniazda swe mają, i bocian na jedlinach ma dom swój.
що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
18 Góry wysokie dzikim kozom, a skały są ucieczką królikom.
Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
19 Uczynił miesiąc dla pewnych czasów, a słońce zna zachód swój.
і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
20 Przywodzisz ciemność, i bywa noc, w którą wychodzą wszystkie zwierzęta leśne.
Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
21 Lwięta ryczą do łupu, i szukają od Boga pokarmu swego.
рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
22 Lecz gdy słońce wznijdzie, zaś się zgromadzają, i w jamach swoich kładą się.
Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
23 Tedy wychodzi człowiek do roboty swojej, i do pracy swojej aż do wieczora.
Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
24 O jakoż wielkie są sprawy twoje, Panie! te wszystkie mądrześ uczynił, a napełniona jest ziemia bogactwem twojem.
Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
25 W morzu zaś wielkiem i bardzo szerokiem, tam są płazy, którym nie masz liczby, i zwierzęta małe i wielkie.
Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
26 Po niem okręty przechodzą, i wieloryb, któregoś ty stworzył, aby w niem igrał.
Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
27 Wszystko to na cię oczekuje, abyś im dał pokarm czasu swego.
Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
28 Gdy im dajesz, zbierają; gdy otwierasz rękę twoję, nasycone bywają dobremi rzeczami.
Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
29 Lecz gdy ukrywasz oblicze twoje, trwożą sobą; gdy odbierasz ducha ich, giną, i w proch się swój obracają.
Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
30 Gdy wysyłasz ducha twego, stworzone bywają, i odnawiasz oblicze ziemi.
Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
31 Niechajże będzie chwała Pańska na wieki; niech się rozweseli Pan w sprawach swoich.
Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
32 On gdy wejrzy na ziemię, zadrży; dotknie się gór, a zakurzą się.
Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
33 Będę śpiewał Panu za żywota mego; będę śpiewał Bogu memu, póki mię staje.
Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
34 O nim będzie wdzięczna mowa moja, a ja się rozweselę w Panu.
Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
35 Oby byli wytraceni grzesznicy z ziemi, a niezbożnych aby już nie było! Błogosław, duszo moja! Panu. Halleluja.
Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
