Hebrajczyków 10
1 Albowiem zakon mając cień przyszłych dóbr, a nie sam obraz rzeczy, jednakiemiż ofiarami, które na każdy rok ustawicznie ofiarują, nigdy nie może tych, którzy do nich przystępują, doskonałymi uczynić.
Бо Зако́н, мавши тільки тінь майбутнього добра́, а не самий о́браз речей, тими самими жертвами, що за́вжди щороку прино́сяться, не може ніко́ли вдоскона́лити тих, хто приступає.
2 Bo inaczej przestano by ich było ofiarować, przeto żeby już nie mieli żadnego sumienia o grzechy ci, którzy ofiarują, będąc raz oczyszczeni.
Інакше вони перестали б прино́ситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідо́мости гріхів.
3 Ale przy tych ofiarach dzieje się przypomnienie grzechów na każdy rok.
Але в них спо́мин про гріхи буває щороку,
4 Albowiem nie można rzec, aby krew wołów i kozłów miała gładzić grzechy.
бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!
5 Przetoż wchodząc na świat, mówi: Ofiary i obiaty nie chciałeś, aleś mi ciało sposobił.
Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в.
6 Całopalenia i ofiary za grzech nie upodobałyć się.
Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав.
7 Tedym rzekł: Oto idę (na początku księgi napisano o mnie), abym czynił, o Boże! wolę twoję;
Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“!
8 Powiedziawszy wyżej: Żeś ofiary i obiaty, i całopalenia za grzech nie chciał, ani sobie upodobał, (które według zakonu bywają ofiarowane).
Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“.
9 Tedy rzekł: Oto idę, abym czynił, o Boże wolę twoję; znosi pierwsze, aby wtóre postanowił.
Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити.
10 Przez którą wolę jesteśmy poświęceni przez ofiarę ciała Jezusa Chrystusa raz uczynioną.
У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз.
11 A wszelkić kapłan stoi na każdy dzień, służbę Bożą odprawując, a jednakież ofiary częstokroć ofiarując, które nigdy grzechów zgładzić nie mogą.
І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів.
12 Lecz ten jednę ofiarę ofiarowawszy za grzechy, na wieki siedzi na prawicy Bożej,
А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“,
13 Na koniec oczekując, ażby położeni byli nieprzyjaciele jego podnóżkiem nóg jego.
далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“.
14 Albowiem jedną ofiarą doskonałymi uczynił na wieki tych, którzy bywają poświęceni.
Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується.
15 A świadczy nam to i sam Duch Święty; albowiem powiedziawszy pierwej:
Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить:
16 Toć jest przymierze, które postanowię z nimi po onych dniach, mówi Pan: Dam prawa moje do serca ich, a na myślach ich napiszę je.
„Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх.
17 A grzechów ich i nieprawości ich nie wspomnę więcej:
А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“!
18 A gdzieć jest odpuszczenie ich, jużci więcej ofiary nie potrzeba za grzech.
А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи.
19 Mając tedy, bracia! wolność, wnijść do świątnicy przez krew Jezusową,
Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою,
20 (Drogą nową i żywą, którą nam poświęcił przez zasłonę, to jest przez ciało swoje.)
ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє,
21 I kapłana wielkiego nad domem Bożym;
маємо й Великого Священика над домом Божим, —
22 Przystąpmyż z prawdziwem sercem w zupełności wiary, mając oczyszczone serca od sumienia złego,
то приступі́мо з щирим серцем, у повноті́ віри, окропи́вши серця́ від сумління лукавого та обмивши тіла́ чистою водою!
23 I omyte ciało wodą czystą, trzymajmy wyznanie nadziei niechwiejące się; (boć wierny jest ten, który obiecał; )
Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.
24 I przypatrujmy się jedni drugim ku pobudzaniu się do miłości i do dobrych uczynków,
І уважаймо один за одни́м для заохо́ти до любови й до добрих учинків.
25 Nie opuszczając społecznego zgromadzenia naszego, jako niektórzy obyczaj mają, ale napominając jedni drugich, a to tem więcej, czem więcej widzicie, iż się on dzień przybliża.
Не кидаймо збору свого, як то зви́чай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той.
26 Albowiem jeźlibyśmy dobrowolnie grzeszyli po wzięciu znajomości prawdy, nie zostawałaby już ofiara za grzechy;
Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви,
27 Ale straszliwe niejakie oczekiwanie sądu i zapalenie ognia, który pożreć ma przeciwników.
а страшливе якесь сподіва́ння су́ду та гнів палю́чий, що має пожерти противників.
28 Kto by odrzucił zakon Mojżeszowy, bez miłosierdzia za świadectwem dwóch albo trzech umiera.
Хто відкидає Зако́на Мойсея, такий немилосердно вмирає „при двох чи трьох свідках“, —
29 Co się wam zda? Jakoż sroższego karania godzien jest ten, kto by Syna Bożego podeptał i krew przymierza, przez którą był poświęcony, za pospolitą miał, i Ducha łaski zelżył?
скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!
30 Albowiem znamy tego, który powiedział: Mnie pomsta, Ja oddam, mówi Pan; i zasię: Pan sądzić będzie lud swój.
Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“!
31 Strasznać rzecz jest wpaść w ręce Boga żywego.
Страшна́ річ — упасти в руки Бога Живого!
32 Wspomnijcie na dni pierwsze, w których będąc oświeceni, znosiliście wielki bój utrapienia,
Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу стражда́нь.
33 Lubo to, gdyście byli i urąganiem, i utrapieniem na podziw wystawieni lub też gdyście się stali uczestnikami tych, z którymi się tak obchodzono.
Ви були́ то видо́вищем зневаги й знуща́ння, то були́ учасниками тих, що жили́ так.
34 Albowiemeście i z więzienia mego ze mną utrapieni byli i rozchwycenie majętności waszych przyjęliście z radością, wiedząc, że macie w sobie lepszą majętność w niebie, i trwającą.
Ви бо страждали й з ув'язненими, і грабу́нок свого майна́ прийняли́ з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно немину́ще та краще.
35 Przetoż nie odrzucajcie ufności waszej, która ma wielką zapłatę.
Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагоро́ду вона.
36 Albowiem cierpliwości wam potrzeba, abyście wolę Bożą czyniąc, odnieśli obietnicę.
Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю.
37 Boć jeszcze bardzo, bardzo maluczko, a oto ten, który ma przyjść, przyjdzie, a nie omieszka.
Бо ще „мало, дуже мало, і Той, хто має прийти, при́йде й бари́тись не бу́де!“
38 A sprawiedliwy z wiary żyć będzie; a jeźliby się kto schraniał, nie kocha się w nim dusza moja.
А „праведний житиме вірою“. І: „Коли захитається він, то душа Моя його не вподо́бає“.
39 Lecz my nie jesteśmy z tych, którzy się schraniają ku zginieniu, ale z tych, którzy wierzą ku pozyskaniu duszy.
Ми ж не з тих, хто хитається на заги́біль, але віруємо на спасі́ння душі.
