< ایوب 6 >

آنگاه ایوب پاسخ داد: 1
А Йов відповів та й сказав:
اگر می‌توانستید غصهٔ مرا وزن کنید، 2
„Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
آنگاه می‌دیدید که از شنهای ساحل دریا نیز سنگینتر است. برای همین است که حرفهای من تند و بی‌پرواست. 3
то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
خدای قادر مطلق با تیرهای خود مرا به زمین زده است. تیرهای زهرآلودش در قلب من فرو رفته است. یورشهای ناگهانی خدا مرا به وحشت انداخته است. 4
Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
آیا من حق اعتراض ندارم؟ آیا خرِ وحشی با داشتن علف عَرعَر می‌کند؟ یا گاو با داشتن یونجه ماغ می‌کِشد؟ 5
Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
آیا انسان از بی‌نمک بودن غذا شکایت نمی‌کند؟ یا کسی سفیده تخم‌مرغ بی‌مزه را دوست دارد؟ 6
Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
هنگامی که به چنین غذایی نگاه می‌کنم اشتهایم کور می‌شود و حالم به هم می‌خورد. 7
Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
‏ای کاش خدا خواسته مرا به‌جا آورد و آرزوی مرا برآورده سازد. 8
О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
ای کاش خدا مرا لِه می‌کرد، و دستش را دراز کرده، مرا می‌کشت. 9
О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
آنگاه دستِ کم این مرا تسلی می‌داد که با وجود همه این دردها هرگز سخنان آن قدوس را انکار نکرده‌ام. 10
то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
من چطور می‌توانم این وضع را تحمل کنم؟ به چه امیدی به زندگی خود ادامه دهم؟ 11
Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
آیا من از سنگ ساخته شده‌ام؟ آیا بدنم از آهن است؟ 12
Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
کاری از دستم برنمی‌آید و کسی به دادم نمی‌رسد. 13
Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
انسان باید نسبت به دوست عاجز خود مهربان باشد، حتی اگر او خدای قادر مطلق را ترک گفته باشد. 14
Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
ولی ای دوستان، من به دوستی شما اعتماد ندارم، زیرا مثل نهری هستید که در زمستان از برف و یخ پر است و در تابستان آب آن خشک و ناپدید می‌شود؛ کاروانها به کنار آن می‌روند تا عطش خود را فرو بنشانند؛ ولی آبی در آن نمی‌یابند؛ پس، از تشنگی هلاک می‌شوند. 15
Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
16
темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
17
Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
18
Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
وقتی که کاروانهای تیما و سبا برای نوشیدن آب در آنجا توقف می‌کنند، ناامید می‌شوند. من هم از شما قطع امید کرده‌ام. شما از دیدن وضع من می‌ترسید و حاضر نیستید کمکم کنید. 19
Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
20
І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
21
Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
ولی چرا؟ آیا هرگز از شما کوچکترین چیزی خواسته‌ام؟ آیا درخواست هدیه‌ای کرده‌ام؟ 22
Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
آیا تاکنون از شما خواسته‌ام مرا از دست دشمنان و ظالمان برهانید؟ 23
і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
تنها چیزی که من از شما می‌خواهم یک جواب منطقی است، آنگاه ساکت خواهم شد. به من بگویید که چه خطایی کرده‌ام؟ 24
Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
البته حقیقت دردناک است، اما انتقادهای شما دور از حقیقت است. آیا فقط به این دلیل که از فرط یأس و نومیدی بی‌اراده فریاد برآوردم می‌خواهید مرا محکوم کنید؟ 25
Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
26
Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
شما حتی به یتیم هم رحم نمی‌کنید و حاضرید دوست خود را نیز بفروشید. 27
і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
به چشمان من نگاه کنید. آیا من به شما دروغ می‌گویم؟ 28
Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
مرا محکوم نکنید، چون بی‌گناهم. اینقدر بی‌انصاف نباشید. 29
Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
آیا فکر می‌کنید من دروغ می‌گویم و یا نمی‌توانم درست را از نادرست تشخیص دهم؟ 30
Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?

< ایوب 6 >