< مزامیر 147 >

هللویاه، زیرا خدای ما را سراییدن نیکو است و دل پسند، و تسبیح خواندن شایسته است! ۱ 1
Хваліть Господа, — добрий бо Він, виспівуйте нашому Богу, — приємний бо Він, — Йому подоба́є хвала́!
خداوند اورشلیم را بنامی کند و پراکندگان اسرائیل را جمع می‌نماید. ۲ 2
Господь Єрусалима будує, збирає вигна́нців Ізраїлевих.
شکسته دلان را شفا می‌دهد و جراحت های ایشان را می‌بندد. ۳ 3
Він зламаносе́рдих лікує, і їхні рани болю́чі обв'я́зує,
عدد ستارگان را می‌شمارد وجمیع آنها را به نام می‌خواند. ۴ 4
вирахо́вує Він число зо́рям, і кожній із них дає йме́ння.
خداوند ما بزرگ است و قوت او عظیم و حکمت وی غیرمتناهی. ۵ 5
Великий Господь наш, та дужий на силі, Його мудрости міри нема!
خداوند مسکینان را برمی افرازد و شریران را به زمین می‌اندازد. ۶ 6
Господь підіймає слухня́них, безбожних понижує аж до землі.
خداوند را با تشکر بسرایید. خدای ما را با بربط سرود بخوانید. ۷ 7
Дайте відповідь Господу нашому вдячною піснею, заграйте для нашого Бога на гу́слах:
که آسمانهارا با ابرها می‌پوشاند و باران را برای زمین مهیامی نماید و گیاه را بر کوهها می‌رویاند. ۸ 8
Він хмарами небо вкриває, пригото́влює дощ для землі, обро́щує гори травою,
که بهایم را آذوقه می‌دهد و بچه های غراب را که او رامی خوانند. ۹ 9
худобі дає її корм, вороня́там — чого вони кличуть!
در قوت اسب رغبت ندارد، و ازساقهای انسان راضی نمی باشد. ۱۰ 10
Не в силі коня уподо́ба Його, і не в чле́нах люди́ни Його закоха́ння, —
رضامندی خداوند از ترسندگان وی است و از آنانی که به رحمت وی امیدوارند. ۱۱ 11
Госпо́дь любить тих, хто боїться Його, хто наді́ю склада́є на милість Його!
‌ای اورشلیم، خداوند را تسبیح بخوان. ای صهیون، خدای خود را حمد بگو. ۱۲ 12
Хвали Господа, Єрусалиме, прославляй Свого Бога, Сіоне,
زیرا که پشت بندهای دروازه هایت را مستحکم کرده وفرزندانت را در اندرونت مبارک فرموده است. ۱۳ 13
бо зміцняє Він за́суви брам твоїх, синів твоїх благословляє в тобі,
که حدود تو را سلامتی می‌دهد و تو را ازمغز گندم سیر می‌گرداند. ۱۴ 14
чинить мир у границі твоїй, годує тебе пшеницею щирою,
که کلام خود را برزمین فرستاده است و قول او به زودی هر‌چه تمام تر می‌دود. ۱۵ 15
посилає на землю нака́за Свого, — дуже швидко летить Його Слово!
که برف را مثل پشم می‌باراند، و ژاله را مثل خاکستر می‌پاشد. ۱۶ 16
Дає сніг, немов во́вну, розпоро́шує па́морозь, буцім то по́рох,
که تگرگ خودرا در قطعه‌ها می‌اندازد؛ و کیست که پیش سرمای او تواند ایستاد؟ ۱۷ 17
Він кидає лід Свій, немов ті кришки́, — і перед морозом Його хто усто́їть?
کلام خود را می‌فرستد وآنها را می‌گدازد. باد خویش را می‌وزاند، پس آبها جاری می‌شود. ۱۸ 18
Та Він пошле́ Своє слово, — та й розто́пить його, Своїм вітром повіє, — вода потече!
کلام خود را به یعقوب بیان کرده، و فرایض و داوریهای خویش را به اسرائیل. ۱۹ 19
Своє слово звіщає Він Якову, постано́ви Свої та Свої правосуддя — Ізраїлю:
با هیچ امتی چنین نکرده است و داوریهای او را ندانسته‌اند. هللویاه! ۲۰ 20
для жодного люду Він так не зробив, — той не знають вони правосуддя Його! Алілуя!

< مزامیر 147 >