Salmenes 22
1 Til songmeisteren etter «Morgonraudens hind»; ein salme av David. Min Gud, min Gud, kvi hev du forlate meg? Dei ord eg skrik ut, er langt burte frå mi frelsa.
Для дириґента хору. На спів: „Ланя зорі́ досві́тньої“. Псалом Давидів. Боже мій, Боже мій, — на́що мене Ти покинув? Далекі слова́ мого зо́йку від спасі́ння мого!
2 Min Gud! eg ropar um dagen, og du svarar meg ikkje, og um natti, og eg fær ikkje tegja.
Мій Боже, взиваю я вдень, — та Ти не озве́шся, і кли́чу вночі, — і споко́ю немає мені!
3 Og du er då heilag, du som bur yver Israels lovsongar.
Та Ти — Святий, пробува́єш на хва́лах Ізраїлевих!
4 På deg leit våre feder; dei leit på deg, og du frelste deim.
На Тебе наді́ялись наші батьки́, надіялися — і Ти ви́зволив їх.
5 Til deg ropa dei og slapp undan; på deg leit dei og vart ikkje til skammar.
До Тебе взива́ли вони — і спасе́ні були́, на Тебе наді́ялися — і не посоро́мились.
6 Men eg er ein makk og ikkje ein mann, ei spott for menneskje og vanvyrd av folk.
А я — червяк, а не чоловік, посміхо́вище лю́дське й погорда в наро́ді.
7 Alle som ser meg, spottar meg, rengjer munnen og rister på hovudet og segjer:
Всі, хто бачить мене, — насміхаються з мене, розкривають роти́, головою хита́ють!
8 «Legg det på Herren! han frelse honom, han berge honom, sidan han hev hugnad i honom!»
„Поклада́вся на Господа він, — хай же рятує його́, нехай Той його ви́зволить, — він бо Його уподо́бав!“
9 Ja, du er den som drog meg fram frå morslivet, som let meg kvila trygt ved morsbrjostet.
Бо з утро́би Ти вивів мене, Ти безпе́чним мене учинив був на пе́рсах матері моєї!
10 På deg er eg kasta frå morslivet, frå morsfanget er du min Gud.
На Тебе з утро́би я зда́ний, від утроби матері моєї — Ти мій Бог!
11 Ver ikkje langt burte frå meg! for trengsla er nær, for det finst ingen hjelpar.
Не віддаля́йся від мене, бо горе близьке́, бо нема мені помічника́!
12 Sterke uksar ringar meg inne, Basans stutar kringset meg.
Багато бикі́в оточи́ли мене, баша́нські бугаї́ обступи́ли мене,
13 Dei spilar upp sitt gap imot meg, som ei flengjande og burande løva.
на мене розкрили вони свої па́щі, як лев, що шмату́є й ричи́ть!
14 Eg er runnen ut som vatn, og alle mine bein skilst frå kvarandre; mitt hjarta hev vorte voks, smolte inst i mitt liv.
Я розлитий, немов та вода, і всі кості мої поділи́лись, стало серце моє, немов віск, розтопи́лось в моє́му нутрі.
15 Mi kraft er uppturka som eit krusbrot, mi tunga kleimer seg til min gom, og du legg meg ned i daudens dust.
Висохла сила моя, як лушпи́ння, і прили́п мій язик до мого піднебі́ння, і в по́рох смерте́льний поклав Ти мене.
16 For hundar hev sanka seg um meg, ein hop av illmenne kringsett meg; dei hev gjenombora mine hender og mine føter.
Бо пси оточи́ли мене, обліг мене на́товп злочи́нців, проколо́ли вони мої руки та но́ги мої.
17 Eg kann telja alle mine bein; dei skodar til, dei ser på meg med lyst.
Я висох, рахую всі ко́сті свої, а вони придивля́ються й бачать нещастя в мені!
18 Dei skifte mine klæde millom seg og kasta lut um min kjole.
Вони ді́лять для се́бе одежу мою, а про ша́ту мою жеребка́ вони кидають.
19 Men du, Herre, ver ikkje langt burte, du min styrke, skunda deg å hjelpa meg!
А Ти, Господи, не віддаляйся, — Допомо́го моя, поспіши ж мені на оборо́ну!
20 Fria mi sjæl frå sverdet, mi einaste frå hundevald!
Від меча збережи мою душу, одина́чку мою з руки пса!
21 Frels meg frå løvegap, og frå villukse-horn - du bønhøyrer meg!
Спаси мене від пащі ле́в'ячої, а вбогу мою — від рогів бу́йволів.
22 Eg vil forkynna ditt namn for mine brør, midt i ålmugen vil eg lova deg.
Я звіщатиму Ймення Твоє своїм бра́ттям, буду хвалити Тебе серед збо́ру!
23 De som ottast Herren, lova honom, all Jakobs ætt, æra honom, og hav age for honom, all Israels ætt!
Хто боїться Господа, прославляйте Його, увесь Яковів роде — шануйте Його, страхайтесь Його, все насіння Ізраїлеве,
24 For han hev ikkje vanvyrdt og ikkje stygst ved ein armings armodsdom, og ikkje løynt si åsyn for honom; men då han ropa til honom, høyrde han.
бо Ві́н не пого́рдував і не знева́жив стражда́ння убогого, і від нього обличчя Свого́ не сховав, а почув, як він кликав до Ньо́го!
25 Frå deg kjem min lovsong i ein stor ålmuge; eg vil avgjera mine lovnader for deira augo som ottast honom.
Від Тебе повста́не хвала́ моя в зборі великім, — принесу́ свої жертви в присутності тих, хто боїться Його, —
26 Dei audmjuke skal eta og verta mette; dei som søkjer Herren, skal lova honom. Dykkar hjarta live til æveleg tid!
будуть їсти покірні — і си́тими ста́нуть, хвали́тимуть Господа ті, хто шукає Його, буде жить серце ваше навіки!
27 Alle endarne av jordi skal koma det i hug og venda um til Herren, og alle heidninge-ætter skal tilbeda for di åsyn.
Усі кі́нці землі спам'ята́ють, і до Господа ве́рнуться, і вкло́няться перед обличчям Його́ всі племе́на наро́дів,
28 For riket høyrer Herren til, og han råder yver alle hedningarne.
бо царство Господнє, — і Він Пан над наро́дами!
29 Alle rikmenner på jordi skal eta og tilbeda; for hans åsyn skal dei bøygja kne, alle dei som stig ned i dusti, og den som ikkje kann halda si sjæl i live.
Будуть їсти й покло́няться всі багачі́ на землі, перед обличчям Його на коліна попа́дають всі, хто до по́роху схо́дить і не може себе оживи́ти!
30 Etterkomarar skal tena honom; det skal verta fortalt um Herren til den komande ætt.
Бу́де пото́мство служити Йому́, — й залі́чене буде навіки у Господа.
31 Dei skal koma og forkynna hans rettferd for det folk som vert født, at han hev gjort det.
При́йдуть і будуть звіщать Його правду наро́дові, який буде наро́джений, що Він це вчинив!
