Klagesangene 5
1 Kom i hug, Herre, kor det er med oss! Skoda etter og sjå, kor me er svivyrde!
Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
2 Vår arv er komen åt framande, våre hus åt utlendske menner.
наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
3 Farlause er me vortne, hev ikkje far. Møderne våre er som enkjor.
Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
4 Me lyt kjøpa det vatnet me drikk, vår ved lyt me betala.
Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
5 Våre forfylgjarar hev me på halsen; me er trøytte, fær ikkje kvild.
У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
6 Til Egyptarland rette me hand, til Assyria, vilde mettast med brød.
До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
7 Våre feder synda, dei er burte, me lyt bera deira misgjerningar.
Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
8 Trælar er våre herrar, og ingen riv oss ut or deira hand.
Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
9 Me søkjer vårt brød med livsens fåre for sverdet i øydemark.
Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
10 Vår hud er glodheit som omnen, for svolten som gneg og brenn.
Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
11 Kvende hev i Sion dei skjemt, møyar i byarne i Juda.
Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
12 Hovdingar hengde dei med si hand, gamle viste dei ikkje vyrdnad.
Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
13 Ungmenne laut bera kverni, og gutar seig ned med vedbyrdi på.
Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
14 Dei gamle sit ikkje lenger i porten, dei unge ikkje meir med sitt strengespel.
Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
15 Det er slutt med vår hjartans gleda, vår dans er umsnudd til sorg.
втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
16 Kransen er fallen av vårt hovud; usæle me, at me hev synda!
Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
17 Difor er hjarta vårt sjukt, di so er augo våre dimme -
тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
18 for Sions fjell som ligg audt, der renner no revar ikring.
через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
19 Du, Herre, sit æveleg konge, frå ætt til ætt stend din kongsstol.
Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
20 Kvi vil du oss æveleg gløyma, ganga frå oss dagarne lange?
Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
21 Vend oss, Herre, til deg, so kjem me; nya upp att våre dagar frå gamalt!
Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
22 For du kann vel ikkje reint ha støytt oss burt, vera so ovleg harm på oss.
Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
