Jobs 9
1 Då tok Job til ords og sagde:
ὑπολαβὼν δὲ Ιωβ λέγει
2 «Eg veit for visst at det er so; kva rett fær mannen imot Gud?
ἐπ’ ἀληθείας οἶδα ὅτι οὕτως ἐστίν πῶς γὰρ ἔσται δίκαιος βροτὸς παρὰ κυρίῳ
3 Um han med honom vilde trætta, han kann’kje svara eitt til tusund.
ἐὰν γὰρ βούληται κριθῆναι αὐτῷ οὐ μὴ ὑπακούσῃ αὐτῷ ἵνα μὴ ἀντείπῃ πρὸς ἕνα λόγον αὐτοῦ ἐκ χιλίων
4 Vis som han er og sterk i velde - kven kann vel strafflaust tråssa honom,
σοφὸς γάρ ἐστιν διανοίᾳ κραταιός τε καὶ μέγας τίς σκληρὸς γενόμενος ἐναντίον αὐτοῦ ὑπέμεινεν
5 som fjelli flyt, dei veit’kje av det, og velter deim upp i harm,
ὁ παλαιῶν ὄρη καὶ οὐκ οἴδασιν ὁ καταστρέφων αὐτὰ ὀργῇ
6 som ruggar jordi frå sin plass, so pilarne hennar skjelv,
ὁ σείων τὴν ὑπ’ οὐρανὸν ἐκ θεμελίων οἱ δὲ στῦλοι αὐτῆς σαλεύονται
7 som soli byd so ho ei skin, og set eit segl for stjernorne,
ὁ λέγων τῷ ἡλίῳ καὶ οὐκ ἀνατέλλει κατὰ δὲ ἄστρων κατασφραγίζει
8 som eine spanar himmeln ut og fram på havsens toppar skrid,
ὁ τανύσας τὸν οὐρανὸν μόνος καὶ περιπατῶν ὡς ἐπ’ ἐδάφους ἐπὶ θαλάσσης
9 hev skapt Karlsvogni og Orion, Sjustjerna og Sørkamri med?
ὁ ποιῶν Πλειάδα καὶ ἕσπερον καὶ ἀρκτοῦρον καὶ ταμίεια νότου
10 Som storverk gjer, me ei kann fata, og underverk forutan tal?
ὁ ποιῶν μεγάλα καὶ ἀνεξιχνίαστα ἔνδοξά τε καὶ ἐξαίσια ὧν οὐκ ἔστιν ἀριθμός
11 Han framum gjeng, eg ser han ikkje; um burt han glid, eg går han ikkje.
ἐὰν ὑπερβῇ με οὐ μὴ ἴδω καὶ ἐὰν παρέλθῃ με οὐδ’ ὧς ἔγνων
12 Når han tek fat, kven stoggar honom? Kven honom spør: «Kva gjer du der?»
ἐὰν ἀπαλλάξῃ τίς ἀποστρέψει ἢ τίς ἐρεῖ αὐτῷ τί ἐποίησας
13 Gud stoggar ikkje vreiden sin; for han seg bøygde Rahabs-fylgjet.
αὐτὸς γὰρ ἀπέστραπται ὀργήν ὑπ’ αὐτοῦ ἐκάμφθησαν κήτη τὰ ὑπ’ οὐρανόν
14 Kor kann vel eg då svara han? Kor skal for han eg ordi leggja?
ἐὰν δέ μου ὑπακούσηται ἦ διακρινεῖ τὰ ῥήματά μου
15 Um eg hev rett, eg kann’kje svara, men lyt min domar be um nåde.
ἐάν τε γὰρ ὦ δίκαιος οὐκ εἰσακούσεταί μου τοῦ κρίματος αὐτοῦ δεηθήσομαι
16 Og um han svara når eg ropa, eg trudde ei mi røyst han høyrde.
ἐάν τε καλέσω καὶ ὑπακούσῃ οὐ πιστεύω ὅτι εἰσακήκοέν μου
17 Han som i stormver reiv meg burt og auka grunnlaust såri mine,
μὴ γνόφῳ με ἐκτρίψῃ πολλὰ δέ μου τὰ συντρίμματα πεποίηκεν διὰ κενῆς
18 han let meg ikkje anda fritt, men metta meg med beiske ting.
οὐκ ἐᾷ γάρ με ἀναπνεῦσαι ἐνέπλησεν δέ με πικρίας
19 Når magt det gjeld, då er han der; men gjeld det rett: kven stemnar honom?
ὅτι μὲν γὰρ ἰσχύι κρατεῖ τίς οὖν κρίματι αὐτοῦ ἀντιστήσεται
20 Um eg hev rett, min munn meg dømer; er skuldlaus, han meg domfeller.
ἐὰν γὰρ ὦ δίκαιος τὸ στόμα μου ἀσεβήσει ἐάν τε ὦ ἄμεμπτος σκολιὸς ἀποβήσομαι
21 Skuldlaus eg er! eg skyner ei meg sjølv, vanvyrder livet mitt.
εἴτε γὰρ ἠσέβησα οὐκ οἶδα τῇ ψυχῇ πλὴν ὅτι ἀφαιρεῖταί μου ἡ ζωή
22 Det er det same, no eg segjer: Han tyner skuldig og uskuldig.
διὸ εἶπον μέγαν καὶ δυνάστην ἀπολλύει ὀργή
23 Når svipa brått gjev ulivssår, med lått han ser den gode lida.
ὅτι φαῦλοι ἐν θανάτῳ ἐξαισίῳ ἀλλὰ δίκαιοι καταγελῶνται
24 Han jordi gav i nidings hand; på domarar han syni kverver. Er det’kje han, kven er det då?
παραδέδονται γὰρ εἰς χεῖρας ἀσεβοῦς πρόσωπα κριτῶν αὐτῆς συγκαλύπτει εἰ δὲ μὴ αὐτός τίς ἐστιν
25 Mitt liv fer snøggare enn lauparen, dei kverv, men lukka såg det aldri;
ὁ δὲ βίος μού ἐστιν ἐλαφρότερος δρομέως ἀπέδρασαν καὶ οὐκ εἴδοσαν
26 Det glid som båtar utav sev, lik ørn som ned på fengdi slær.
ἦ καὶ ἔστιν ναυσὶν ἴχνος ὁδοῦ ἢ ἀετοῦ πετομένου ζητοῦντος βοράν
27 Når eg mi plåga gløyma vil og jamna panna mi og smila,
ἐάν τε γὰρ εἴπω ἐπιλήσομαι λαλῶν συγκύψας τῷ προσώπῳ στενάξω
28 då gruvar eg for pina mi; eg veit du ei frikjenner meg.
σείομαι πᾶσιν τοῖς μέλεσιν οἶδα γὰρ ὅτι οὐκ ἀθῷόν με ἐάσεις
29 For når eg lyt straffskuldig vera, kvifor skal eg då fåfengt stræva?
ἐπειδὴ δέ εἰμι ἀσεβής διὰ τί οὐκ ἀπέθανον
30 Um eg i snø meg vilde tvætta og reinsa henderne med lut.
ἐὰν γὰρ ἀπολούσωμαι χιόνι καὶ ἀποκαθάρωμαι χερσὶν καθαραῖς
31 Du ned i grefti straks meg dukka, so mine klæde ved meg stygdest.
ἱκανῶς ἐν ῥύπῳ με ἔβαψας ἐβδελύξατο δέ με ἡ στολή
32 Han ikkje er ein mann som eg, kann ei med meg til retten gå;
οὐ γὰρ εἶ ἄνθρωπος κατ’ ἐμέ ᾧ ἀντικρινοῦμαι ἵνα ἔλθωμεν ὁμοθυμαδὸν εἰς κρίσιν
33 d’er ingen skilsmann millom oss som handi si kann på oss leggja.
εἴθε ἦν ὁ μεσίτης ἡμῶν καὶ ἐλέγχων καὶ διακούων ἀνὰ μέσον ἀμφοτέρων
34 Når berre han tok riset frå meg og ikkje skræmde meg med rædsla,
ἀπαλλαξάτω ἀπ’ ἐμοῦ τὴν ῥάβδον ὁ δὲ φόβος αὐτοῦ μή με στροβείτω
35 eg skulde tala utan otte; sjølv dømer eg meg annarleis.
καὶ οὐ μὴ φοβηθῶ ἀλλὰ λαλήσω οὐ γὰρ οὕτω συνεπίσταμαι
