Jobs 6
1 Då tok Job til ords og svara:
А Йов відповів та й сказав:
2 «Um dei mitt mismod vega vilde og få ulukka mi på vegti,
„Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
3 det tyngjer meir enn havsens sand; difor var ordi mine ville.
то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
4 For Allvalds pilar sit i meg, mi ånd lyt suga deira gift; Guds rædslor reiser seg til åtak.
Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
5 Skrik asnet vel i grøne eng? Og rautar uksen ved sitt for?
Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 Kven et det smerne utan salt? Kven finn vel smak i eggjekvite?
Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
7 Det byd meg mot å røra slikt, det er som min utskjemde mat.
Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
8 Å, fekk eg uppfyllt bøni mi! Gav Gud meg det eg vonar på!
О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
9 Ja, vild’ han berre knusa meg, med hand si min livstråd slita!
О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
10 Då hadde endå eg mi trøyst; trass pina skulde glad eg hoppa! - Den Heilage sitt ord eg held på.
то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
11 Kva er mi kraft, at eg skuld’ vona? Mi framtid, at eg skulde tola?
Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
12 Er krafti mi som steinen sterk? Er kanskje kroppen min av kopar?
Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
13 Mi hjelp hev heilt forlate meg; all kvart stydjepunkt er frå meg teke.
Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
14 Ein rådlaus treng av venen kjærleik, um enn han ottast Allvald ei.
Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
15 Som bekken brørne mine sveik, lik bekkjefar som turkar ut.
Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
16 Fyrst gruggast dei av bråna is, og snø som blandar seg uti,
темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
17 men minkar so i sumarsoli, og kverv til slutt burt i sumarhiten.
Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
18 Vegfarande vik av til deim, men kjem til øydemark og døyr.
Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
19 Kjøpmenn frå Tema skoda dit, flokkar frå Saba vonar trygt;
Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
20 men svikne vert dei i si von; dei narra vert når dei kjem fram.
І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
21 So hev de vorte reint til inkjes, de rædsla såg, og rædde vart!
Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
22 Hev eg då bede dykk um noko? Bad eg dykk løysa meg med gods?
Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
23 og frelsa meg frå fiendvald og kjøpa meg frå røvarar?
і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
24 Gjev meg eit svar, so skal eg tegja; seg meg kva eg hev synda med!
Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
25 Eit rettvis ord er lækjebot; men last frå dykk er inkje verdt.
Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
26 Du lastar meg for ordi mine; men vonlaus mann so mangt kann segja.
Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
27 De kastar lut um farlaust barn, og handel driv um dykkar ven.
і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
28 Vilde de berre sjå på meg! Trur de eg lyg dykk upp i augo?
Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
29 Vend um, lat ikkje urett skje! Vend um, enn hev eg rett i dette.
Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
30 Finst det vel fals på tunga mi? Kann ei min gom ulukka smaka?
Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
