Jobs 37
1 For dette bivrar hjarta mitt og lyfter seg frå staden sin.
Отож, і від цього тремтить моє серце і зру́шилось з місця свого́.
2 Å, høyr på harmen i hans røyst, den dun som dundrar or hans munn!
Ува́жливо слухайте гук Його голосу, і грім, що несеться із уст Його, —
3 Det fer burt under himmelkvelv, men elden skin til heimsens endar.
його Він пускає попід усім небом, а світло Своє — аж на кі́нці землі.
4 So burar røysti etterpå, han torar med sitt stolte mod, og ljoni held han ikkje att når røysti si han ljoma let.
За Ним грім ричить левом, гримить гу́ком своєї вели́чности, і його Він не стримує, почується голос Його.
5 Gud torar underfullt med røysti, gjer storverk som me ei kann skyna.
Бог предивно гримить Своїм голосом, вчиняє великі діла́, яких не розуміємо ми.
6 Han snøen byd: «Fall ned til jord!» Til regnet og, sitt sterke silregn.
До снігу говорить Він: „Падай на землю!“а доще́ві та зливі: „Будьте сильні́!“
7 Han stengjer av for mannehand, so all hans skapning læra må.
Він руку печа́тає ко́жній люди́ні, щоб пізнали всі люди про ді́ло Його.
8 Villdyri gjeng til sine hi og kvilar på sin legestad.
І звір входить у схо́вище, і живе в своїх лі́гвищах.
9 Or inste kammer kjem det storm, og kulde ut av vindarne.
Із кімна́ти південної буря прихо́дить, а з вітру півні́чного — хо́лод.
10 Utav Guds ande gustar frost, dei vide vatni kjem i tvang.
Від Божого по́диху лід повстає, і во́дна широкість тужа́віє.
11 Han lastar skyi og med væta og breider sine elding-skyer,
Тако́ж Він обтя́жує ві́льгістю ту́чу, і світло своє розпоро́шує хмара,
12 og hit og dit dei hastar fram, og skifter leid som han det vil og set i verk det som han byd, utyver vide jordheims-kringen;
і вона по околицях ходить та блукає за Його про́водом, щоб чинити все те, що накаже Він їй на поверхні вселе́нної, —
13 anten til ris, når jordi treng det, ell’ og med nåde lyt dei råka.
він наво́дить її чи на кару для кра́ю Свого, чи на милість.
14 Job, lyd på dette, statt no still, gjev gaum på undri Gud hev gjort!
Бери, Йове, оце до ушей, уставай і розваж Божі чу́да!
15 Veit du når Gud deim segjer fyre, og let sitt ljos or skyi skina?
Чи ти знаєш, що́ Бог накладає на них, і зая́снює світло із хмари Своєї?
16 Veit du vel korleis skyi sviv, um underi åt den Allvise?
Чи ти знаєш, як но́ситься хмара в повітрі, про чу́да Того, Який має безва́дне знання́,
17 Du som i heite klæde styn, når jordi brenn i sunnanvind?
ти, що ша́ти твої стають теплі, як сти́шується земля з по́лудня?
18 Gjer du med honom himmelkvelven, som er so fast som støypte spegel?
Чи ти розтягав із Ним хмару, міцну́, немов дзе́ркало лите?
19 Lær oss, kva me skal segja honom! Me tegja lyt for berre myrker.
Навчи нас, що скажем Йому́? Через темність ми не впорядку́ємо слова́.
20 Skal han få melding at eg talar? Vil nokon ynskja seg å tynast?
Чи Йому оповісться, що́ буду казати? Чи зміг хто сказа́ти, що Він знищений буде?
21 No kann ein ikkje ljoset sjå, um enn det klårt på himmeln skin, men vinden sopar skyi burt.
І тепер ми не бачимо світла, щоб світило у хмарах, та вітер пере́йде — і ви́чистить їх.
22 Langt nordanfrå kjem gullet hit, ein fælsleg glans ligg yver Gud.
Із півно́чі прихо́дить воно, немов золото те, та над Богом вели́чність страшна́.
23 Til Allvald kann me ikkje nå, til han som er so stor i magt; men rett og rettferd ei han krenkjer.
Всемогутній, — Його не знайшли ми, Він могутній у силі, але Він не мучить ніко́го судом та великою правдою.
24 Difor ber folket age for han, han ansar ingen sjølvklok mann.»
Тому нехай люди бояться Його, бо на всіх мудросе́рдих не дивиться Він“.
