Jobs 16
1 Då svara Job og sagde:
А Йов відповів та й сказав:
2 «Eg hev høyrt nok av dette slag; d’er brysam trøyst de alle gjev.
„Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 Vert det’kje slutt på tome ord? Kva er det som til svar deg driv?
Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 Eg skulde tala liksom de, i fall de var i staden min; eg sette ord i hop mot dykk, eg riste hovudet mot dykk;
I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 eg skulde trøysta dykk med munnen og lindra dykk med lippemedynk.
уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 Men tale lindrar ei min verk, og ikkje kverv han um eg tegjer.
Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 Men no hev han meg trøytta ut, du hev øydt ut min heile huslyd.
Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 Du klemde meg, til vitne vart det, mi liding reiste seg imot meg og vitna mot meg beint i syni.
і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 Hans vreide reiv og elte meg; han gnistra tennerne imot meg; fiendar kveste augo på meg
Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 og opna munnen sin imot meg og slo mi kinn med skjemdarslag og stima saman imot meg.
Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 Til farkar Gud meg yverlet og kastar meg i brotsmenns vald.
Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 Midt i min fred han skræmde meg, treiv meg i nakken, krasa meg, til skiva sette han meg upp.
Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 Hans pilar svirrar kringum meg; bønlaust han kløyver mine nyro, mitt gall han tømer ut på jordi.
Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 Han bryt meg sund med brot på brot og stormar mot meg som ei kjempa.
Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 Sekk hev eg sytt um hudi mi og stukke hornet mitt i moldi.
Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 Raudt er mitt andlit utav gråt, og myrkret tyngjer augneloki,
Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 endå mi hand er rein for vald, og bøni mi er fri for svik.
хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 Løyn ikkje blodet mitt, du jord! Legg ikkje klaga mi til kvile!
Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 Alt no mitt vitne er i himmeln, min målsmann i det høge bur.
бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 Når mine vener spottar meg; til Gud eg tårut auga vender.
Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 Han døme millom Gud og mann og millom mannen og hans ven.
і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 Og ikkje mange år det vert fyrr eg gjeng burt og kjem’kje att.
бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
