Salmenes 88
1 En sang; en salme av Korahs barn; til sangmesteren; efter Mahalat leannot; en læresalme av Heman, esrahitten. Herre, min frelses Gud! Om dagen og om natten roper jeg for dig.
Пісня. Псалом. Синів Кореєвих. Для дириґента хору. На „Махалат леаннот“. Пісня навча́льна Ге́мана езрахе́янина. Господи, Боже спасі́ння мого́, вдень я кли́чу й вночі Я перед Тобою:
2 La min bønn komme for ditt åsyn, bøi ditt øre til mitt klagerop!
хай молитва моя дійде перед обличчя Твоє, нахили Своє ухо до зо́йку мого,
душа бо моя насити́лась нещастями, а життя моє збли́зилося до шео́лу! (Sheol h7585)
4 Jeg aktes like med dem som farer ned i hulen; jeg er som en mann uten kraft,
Я до тих прирахований став, що в могилу відхо́дять, я став, немов муж той безсилий.
5 frigitt som en av de døde, lik de ihjelslagne som ligger i graven, som du ikke mere kommer i hu, fordi de er skilt fra din hånd.
Я кинений серед померлих, немов оті тру́пи, що в гро́бі лежать, що про них Ти не згадуєш більш, і потя́ті вони від Твоєї руки.
6 Du har lagt mig i dypenes hule, på mørke steder, i avgrunner.
Умісти́в Ти мене в глибоче́зну могилу, до пітьми́ в глибина́х.
7 Din vrede tynger på mig, og med alle dine bølger trenger du mig. (Sela)
На мене лягла́ Твоя лють, і Ти всіма́ Своїми лама́ннями мучив мене. (Се́ла)
8 Du har drevet mine kjenninger langt bort fra mig, du har gjort mig vederstyggelig for dem; jeg er stengt inne og kommer ikke ut.
Віддалив Ти від мене знайо́мих моїх, учинив Ти мене за оги́ду для них, Я за́мкнений і не вихо́джу,
9 Mitt øie er vansmektet av elendighet; jeg har påkalt dig, Herre, hver dag, jeg har utbredt mine hender til dig.
стемні́ло з біди моє око. Я кожного дня Тебе кличу, о Господи, простяга́ю до Тебе ру́ки свої!
10 Mon du gjør undergjerninger for de døde, eller mon dødninger står op og priser dig? (Sela)
Чи Ти чудо вчиниш померлим? Чи тру́пи встануть і будуть хвали́ти Тебе? (Се́ла)
11 Mon der fortelles i graven om din miskunnhet, i avgrunnen om din trofasthet?
Хіба милість Твоя буде в гро́бі звіща́тись, а вірність Твоя в аввадо́ні?
12 Mon din undergjerning blir kjent i mørket, og din rettferdighet i glemselens land?
Чи позна́ється в те́мряві чудо Твоє, а в краю́ забуття́ — справедливість Твоя?
13 Men jeg roper til dig, Herre, og om morgenen kommer min bønn dig i møte.
Та я кличу до Тебе, о Господи, і вранці молитва моя Тебе випере́джує.
14 Hvorfor, Herre, forkaster du min sjel? Hvorfor skjuler du ditt åsyn for mig?
Для чо́го, о Господи, кидаєш душу мою, ховаєш від мене обличчя Своє?
15 Elendig er jeg og døende fra ungdommen av; jeg bærer dine redsler, jeg må fortvile.
Нужде́нний я та помираю відма́лку, перено́шу страхіття Твої, я осла́блений став.
16 Din vredes luer har gått over mig, dine redsler har tilintetgjort mig.
Перейшли́ надо мною Твої пересе́рдя, страхіття Твої зруйнува́ли мене, —
17 De har omgitt mig som vann hele dagen, de har omringet mig alle sammen.
вони оточа́ють мене, як вода, увесь день, вони ра́зом мене обляга́ють.
18 Du har drevet venn og næste langt bort fra mig; mine kjenninger er det mørke sted.
друга й при́ятеля віддалив Ти від мене, знайо́мі мої — як та те́мрява!
