Salmenes 69
1 Til sangmesteren; efter "Liljer"; av David. Frels mig, Gud, for vannene er kommet inntil sjelen.
Для дириґента хору. На спів „Лелії“. Давидів. Спаси мене, Боже, бо во́ди вже аж до душі підійшли́!
2 Jeg er sunket ned i bunnløst dynd, hvor der intet fotfeste er; jeg er kommet i dype vann, og strømmen slår over mig.
Я загруз у глибокім багні́, і нема на чім стати, ввійшов я до водних глиби́н, — і мене залила́ течія́!
3 Jeg har ropt mig trett, min strupe brenner; mine øine er borttæret idet jeg venter på min Gud.
Я змучився в крику своїм, ви́сохло го́рло моє, очі мої затума́нились від вигляда́ння надії від Бога мого!
4 Flere enn hårene på mitt hode er de som hater mig uten årsak; tallrike er de som vil forderve mig, mine fiender uten grunn; det jeg ikke har røvet, skal jeg nu gi tilbake.
Тих, хто мене без причини нена́видить, стало більш, як воло́сся на моїй голові, набра́лися сили мої вороги, що безви́нно мене переслідують, — чого не грабував, те вертаю!
5 Gud, du kjenner min dårskap, og all min syndeskyld er ikke skjult for dig.
Боже, Ти знаєш глупо́ту мою, а гріхі́ мої перед Тобою не схо́вані!
6 La dem ikke bli til skamme ved mig, de som bier efter dig, Herre, Herre, hærskarenes Gud! La dem ikke bli til spott ved mig, de som søker dig, Israels Gud!
Неха́й через мене не ма́тимуть сти́ду оті́, хто на Тебе наді́ється, Господи, Господи Саваоте; нехай через мене не матимуть со́рому ті, хто шукає Тебе, Боже Ізраїлів, —
7 For for din skyld bærer jeg vanære, dekker skam mitt åsyn.
бо я ради Тебе знева́гу ношу́, га́ньба покрила обличчя моє!
8 Jeg er blitt fremmed for mine brødre og en utlending for min mors barn.
Для братів своїх став я відчу́жений, і чужи́й для синів своєї матері,
9 For nidkjærhet for ditt hus har fortært mig, og deres hån som håner dig, er falt på mig.
бо ре́вність до дому Твойо́го з'їдає мене, і знева́ги Твоїх зневажа́льників спада́ють на мене,
10 Og min sjel gråt mens jeg fastet, og det blev mig til spott.
і по́стом я ви́плакав душу свою, а це сталось мені на знева́гу.
11 Og jeg gjorde sekk til mitt klædebon, og jeg blev dem til et ordsprog.
За одежу надів я вере́ту, — і за при́казку став я для них:
12 De som sitter i porten, snakker om mig, og de som drikker sterk drikk, synger om mig.
про мене бала́кають ті, хто в брамі сидить, і пісні тих, хто п'янке́ попива́є.
13 Men jeg kommer med min bønn til dig, Herre, i nådens tid, Gud, for din megen miskunnhet; svar mig med din frelsende trofasthet!
А я — молитва моя до Тебе, Господи, в часі Твоєї зичли́вости; в многоті́ милосердя Твойо́го подай мені відповідь про певність спасі́ння Твого,
14 Redd mig ut av dyndet og la mig ikke synke! La mig bli reddet fra dem som hater mig, og fra de dype vann!
визволь з болота мене, щоб я не втопи́вся, щоб я урято́ваний був від своїх ненави́сників та від глибо́кости вод!
15 La ikke vannstrømmen slå over mig og ikke dypet sluke mig, og la ikke brønnen lukke sitt gap over mig!
Хай мене не заллє́ водяна́ течія́, і хай глибі́нь мене не проковтне́, і нехай своїх уст не замкне́ надо мною безо́дня!
16 Svar mig, Herre, for din miskunnhet er god; vend dig til mig efter din store barmhjertighet!
Обізви́ся до мене, о Господи, в міру доброї ласки Своєї, в міру вели́кости Свого милосердя зверни́ся до мене,
17 Og skjul ikke ditt åsyn for din tjener, for jeg er i nød; skynd dig å svare mig!
і обличчя Свого не ховай від Свого раба, бо ті́сно мені, — озви́ся ж неба́ром до мене,
18 Kom nær til min sjel, forløs den, frels mig for mine fienders skyld!
наблизи́сь до моєї душі, порятуй же її, ради моїх ворогів відкупи́ Ти мене!
19 Du kjenner min spott og min skam og min vanære; alle mine motstandere er for ditt åsyn.
Ти знаєш нару́гу мою, і мій сором та га́ньбу мою, — перед Тобою всі мої вороги!
20 Spott har brutt mitt hjerte, så jeg er syk, og jeg ventet på medynk, men der var ingen, på trøstere, men jeg fant ikke nogen.
Моє серце злама́ла нару́га, і невиго́йний мій сором: я чекав співчуття́ — та немає його, і потіши́телів — та не знайшов!
21 De gav mig galle å ete, og for min tørst gav de mig eddik å drikke.
І жо́вчі покла́ли у мій хліб поті́шення, а в спра́зі моїй оцтом мене напува́ли.
22 La deres bord bli til en strikke for deres åsyn og til en snare for dem når de er trygge!
Бодай па́сткою стала їм їхня трапе́за, а їхні у́чти — тене́тами,
23 La deres øine formørkes, så de ikke ser, og la deres lender alltid vakle!
бодай їхні очі поте́мніли, щоб їм не бачити, а їхні клу́би хай за́вжди хитаються!
24 Utøs din harme over dem, og la din brennende vrede nå dem!
Вилий на них Свою ре́вність, а по́лум'я гніву Твого нехай їх доганяє!
25 Deres bolig bli øde, ei være der nogen som bor i deres telt!
Нехай їхнє село́ опусто́шене буде, хай ме́шканця в їхніх наме́тах не буде!
26 For den du har slått, forfølger de, og de forteller om deres smerte som du har stunget.
Бо кого Ти був збив, — вони ще́ переслідують, і побі́льшують му́ки ране́ним Тобою.
27 La dem legge skyld til sin skyld, og la dem ikke komme til din rettferdighet!
Додай же гріха на їхній гріх, щоб вони не ввійшли в справедливість Твою,
28 La dem bli utslettet av de levendes bok, og la dem ikke bli innskrevet med de rettferdige!
нехай скре́слені будуть із книги життя, і хай не будуть запи́сані з праведними!
29 Men jeg er elendig og full av pine; la din frelse, Gud, føre mig i sikkerhet!
А я бідний та хворий, але, Боже, — спасі́ння Твоє мене чинить могу́тнім,
30 Jeg vil love Guds navn med sang og ophøie ham med lovprisning,
і я піснею буду хвалити Ім'я́ Боже, співом вдя́чним Його велича́тиму!
31 og det skal behage Herren bedre enn en ung okse med horn og klover.
І буде для Господа краща вона від вола́, від бика, що ро́ги він має, що копи́та роздво́єні має.
32 Når saktmodige ser det, skal de glede sig; I som søker Gud, eders hjerte leve!
Побачать слухня́ні, — і бу́дуть раді́ти, хто ж Бога шукає — нехай оживе́ ваше серце,
33 For Herren hører på de fattige, og sine fanger forakter han ikke.
бо до вбогих Госпо́дь прислуха́ється, і в'язня́ми Своїми не гордує Він!
34 Himmel og jord skal love ham, havet og alt det som rører sig i det.
Нехай хвалять Його небеса́ та земля, море й усе, що́ в них ру́хається,
35 For Gud skal frelse Sion og bygge byene i Juda, og de skal bo der og eie dem,
бо спасе́ Бог Сіо́на, і збудує для Юди міста́, — і заме́шкають там, і вспадку́ють його́,
36 og hans tjeneres avkom skal arve dem, og de som elsker hans navn, skal bo i dem.
і наща́дки рабів Його пося́дуть його, й ті, хто любить Ім'я́ Його, жи́тимуть в нім!
