Salmenes 104
1 Min sjel, lov Herren! Herre min Gud, du er såre stor, høihet og herlighet har du iklædd dig.
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
2 Han hyller sig i lys som i et klædebon, han spenner himmelen ut som et telt,
Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
3 han som tømrer i vannene sine høie saler, han som gjør skyene til sin vogn, som farer frem på vindens vinger.
Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
4 Han gjør vinder til sine engler, luende ild til sine tjenere.
Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
5 Han grunnfestet jorden på dens støtter, den skal ikke rokkes i all evighet.
Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
6 Du hadde dekket den med dype vann som med et klædebon; vannene stod over fjellene.
безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
7 For din trusel flydde de, for din tordens røst for de hastig bort.
від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
8 De steg op til fjellene, fór ned i dalene, til det sted du hadde grunnfestet for dem.
виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
9 En grense satte du, som de ikke skal overskride; de skal ikke vende tilbake for å dekke jorden.
Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
10 Han lar kilder springe frem i dalene; mellem fjellene går de.
Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
11 De gir alle markens dyr å drikke; villeslene slukker sin tørst.
напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
12 Over dem bor himmelens fugler; mellem grenene lar de høre sin røst.
Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
13 Han vanner fjellene fra sine høie saler; av dine gjerningers frukt mettes jorden.
Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
14 Han lar gress gro for feet og urter til menneskets tjeneste, til å få brød frem av jorden.
Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
15 Og vin gleder menneskets hjerte, så den gjør åsynet mer skinnende enn olje, og brød styrker menneskets hjerte.
і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
16 Herrens trær mettes, Libanons sedrer som han har plantet,
Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
17 der hvor fuglene bygger rede, storken som har sin bolig i cypressene.
що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
18 De høie fjell er for stengjetene, klippene er tilflukt for fjellgrevlingene.
Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
19 Han gjorde månen til å fastsette tidene; solen kjenner sin nedgangstid.
і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
20 Du gjør mørke, og det blir natt; i den rører sig alle dyrene i skogen.
Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
21 De unge løver brøler efter rov, for å kreve sin føde av Gud.
рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
22 Solen går op, de trekker sig tilbake og legger sig i sine boliger.
Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
23 Mennesket går ut til sin gjerning og til sitt arbeid inntil aftenen.
Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
24 Hvor mange dine gjerninger er, Herre! Du gjorde dem alle viselig; jorden er full av det du har skapt.
Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
25 Der er havet, stort og vidtstrakt; der er en vrimmel uten tall, der er dyr, både små og store.
Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
26 Der går skibene, Leviatan, som du skapte til å leke sig der.
Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
27 Alle venter de på dig, at du skal gi dem deres føde i sin tid.
Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
28 Du gir dem, de sanker; du oplater din hånd, de mettes med godt.
Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
29 Du skjuler ditt åsyn, de forferdes; du drar deres livsånde tilbake, de dør og vender tilbake til sitt støv.
Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
30 Du sender din Ånd ut, de skapes, og du gjør jordens skikkelse ny igjen.
Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
31 Herrens ære være til evig tid! Herren glede sig i sine gjerninger!
Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
32 Han som ser til jorden, og den bever, som rører ved fjellene, og de ryker.
Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
33 Jeg vil lovsynge Herren så lenge jeg lever; jeg vil synge for min Gud så lenge jeg er til.
Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
34 Måtte min tale tekkes ham! Jeg vil glede mig i Herren!
Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
35 Men måtte syndere utryddes av jorden, og ugudelige ikke mere finnes! Min sjel, lov Herren! Halleluja!
Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
