Salomos Ordsprog 18
1 Den egensindige følger bare sin egen lyst; mot alle kloke råd viser han tenner.
Примхли́вий шукає сваволі, стає проти всього розумного.
2 Dåren bryr sig ikke om å være forstandig, men vil bare vise hvad han tenker i sitt hjerte.
Нерозумний не хоче навчатися, а тільки свій ум показати.
3 Når den ugudelige kommer, kommer også forakt, og med skammen følger spott.
З прихо́дом безбожного й га́ньба приходить, а з легкова́женням — сором.
4 Ordene i en manns munn er dype vann, visdoms kilde er en fremvellende bekk.
Слова́ уст люди́ни — глибока вода, джерело премудрости — бризкотли́вий поті́к.
5 Det er ille å gi den skyldige medhold, å bøie retten for den rettferdige.
Не добре вважа́ти на обличчя безбожного, щоб праведного повалити на суді.
6 Dårens leber volder trette, og hans munn roper efter pryl.
Уста́ нерозумного тя́гнуть до сварки, а слова́ його кличуть бійки́.
7 Dårens munn er til ulykke for ham selv, og hans leber er en snare for hans liv.
Язик нерозумного — загибіль для нього, а уста його — то тене́та на душу його.
8 En øretuters ord er som velsmakende retter, og de trenger ned i hjertets indre.
Слова обмо́вника — мов ті присма́ки, і вони сходять у нутро утро́би.
9 Den som er lat i sin gjerning, er også en bror til ødeleggeren.
Теж недбалий у праці своїй — то брат марнотра́тнику.
10 Herrens navn er et fast tårn; til det løper den rettferdige og blir berget.
Господнє Ім'я́ — сильна башта: до неї втече справедливий і буде безпечний.
11 Den rikes gods er hans festning og som en høi mur i hans egen tanke.
Маєток багатому — місто тверди́нне його, і немов міцний мур ув уяві його.
12 Forut for fall ophøier en manns hjerte sig, men ydmykhet går forut for ære.
Перед загибіллю серце люди́ни висо́ко несеться, перед славою ж — скромність.
13 Når en svarer før han hører, da blir det til dårskap og skam for ham.
Хто відповідає на слово, ще поки почув, — то глупо́та та сором йому!
14 En manns mot kan holde ham oppe i hans sykdom; men et nedslått mot - hvem kan bære det?
Дух дійсного мужа вино́сить терпі́ння своє, а духа приби́того хто піднесе́?
15 Den forstandiges hjerte kjøper kunnskap, og de vises øre søker kunnskap.
Серце розумне знання́ набуває, і вухо премудрих шукає знання́.
16 Et menneskes gave gir ham rum og fører ham frem for store herrer.
Дару́нок люди́ни виводить із у́тиску, і провадить її до великих людей.
17 Den som taler først i en rettsstrid, synes å ha rett; men så kommer motparten og gransker hans ord.
Перший у сварці своїй уважає себе справедливим, але при́йде противник його та й дослі́дить його.
18 Loddet gjør ende på tretter og skiller mellem de mektige.
Жереб перериває сварки́, та відділює сильних один від одно́го.
19 En bror som en har gjort urett mot, er vanskeligere å vinne enn en festning, og trette med ham er som en bom for en borg.
Розлючений брат протиставиться більше за місто тверди́нне, а сварки́, — немов за́суви за́мку.
20 Ved frukten av en manns munn mettes hans buk; med sine lebers grøde blir han mettet.
Із плоду уст люди́ни наси́чується її шлунок, вона наси́чується плодом уст своїх.
21 Død og liv er i tungens vold, og hver den som gjerne bruker den, skal ete dens frukt.
Смерть та життя — у владі язика, хто ж кохає його, його плід поїдає.
22 Den som har funnet en hustru, har funnet lykke og fått en nådegave av Herren.
Хто жінку чесно́тну знайшов, знайшов той добро́, і милість отримав від Господа.
23 I ydmyke bønner taler den fattige, men den rike svarer med hårde ord.
Убогий говорить блага́льно, багатий же відповідає зухва́ло.
24 En mann med mange venner går det ille; men der er venner som henger fastere ved en enn en bror.
Є товариші на розбиття́, та є й при́ятель, більше від брата прив'я́заний.
