Salomos Ordsprog 14
1 Kvinners visdom bygger sitt hus, men dårskap river det ned med sine hender.
Мудра жінка будує свій дім, а безумна своєю рукою руйнує його́.
2 Den som vandrer i opriktighet, frykter Herren; men den som går krokveier, forakter ham.
Хто ходить в просто́ті своїй, боїться той Господа, а в ко́го доро́ги криві́, той пого́рджує Ним.
3 I dårens munn er et ris for hans overmot, men de vises leber er deres vern.
На устах безу́мця галу́зка пихи́, а губи премудрих їх стережу́ть.
4 Hvor det ingen okser er, der er krybben tom; men rikelig vinning kommer ved oksens kraft.
Де немає биків, там я́сла порожні, а щедрість врожа́ю — у силі вола́.
5 Trofast vidne lyver ikke, men den som taler løgn, er et falskt vidne.
Сві́док правдивий не лже, а сві́док брехливий говорить неправду.
6 Spotteren søker visdom, men finner den ikke; men for den forstandige er kunnskap lett å vinne.
Насмішник шукає премудрости, — та надаре́мно, пізна́ння легке́ для розумного.
7 Når du går fra en dåre, har du ikke funnet forstand på hans leber.
Ходи зда́лека від люди́ни безу́мної, і від того, в кого́ мудрих уст ти не бачив.
8 Den klokes visdom er at han forstår sin vei, men dårers dårskap er at de bedrar sig selv.
Мудрість розумного — то розумі́ння дороги своєї, а глупо́та дурних — то ома́на.
9 Dårer spottes av sitt eget skyldoffer, men blandt de opriktige råder Guds velbehag.
Нерозумні сміються з гріха́, а між праведними — уподо́бання.
10 Hjertet kjenner sin egen bitre smerte, og i dets glede blander ingen fremmed sig.
Серце знає гірко́ту своєї душі, і в радість його не втручається інший.
11 De ugudeliges hus skal ødelegges, men de opriktiges telt skal blomstre.
Буде ви́гублений дім безбожних, а намет безневи́нних розкві́тне.
12 Mangen vei tykkes en mann rett, men enden på det er dødens veier.
Буває, доро́га люди́ні здається простою, та кінець її — стежка до смерти.
13 Endog under latter har hjertet smerte, og enden på gleden er sorg.
Також іноді і від сміху́ болить серце, і закі́нчення радости — сму́ток.
14 Av sin ferd skal den frafalne mettes, og en god mann holder sig borte fra ham.
Хто підступного серця, наси́титься той із доріг своїх, а добра люди́на — із чинів своїх.
15 Den enfoldige tror hvert ord, men den kloke akter på sine skritt.
Вірить безглу́здий в кожні́сіньке слово, а мудрий зважає на кро́ки свої.
16 Den vise frykter og holder sig fra det onde, men dåren er overmodig og trygg.
Мудрий боїться й від злого вступає, нерозумний же гні́вається та сміли́вий.
17 Den bråsinte gjør dårskap, og en svikefull mann blir hatet.
Скорий на гнів учиняє глупо́ту, а люди́на лукава знена́виджена.
18 De enfoldige har fått dårskap i arv, men de kloke krones med kunnskap.
Нерозумні глупо́ту вспадко́вують, а мудрі знання́м коронуються.
19 De onde må bøie sig for de gode, og de ugudelige ved den rettferdiges porter.
Покло́няться злі перед добрими, а безбожники — при брамах праведного.
20 Endog av sin venn blir den fattige hatet; men de som elsker en rik, er mange.
Убогий знена́виджений навіть ближнім своїм, а в багатого дру́зі числе́нні.
21 Den som forakter sin næste, synder; men salig er den som ynkes over arminger.
Хто погорджує ближнім своїм, той грішить, а ласка́вий до вбогих — блаже́нний.
22 Skal ikke de fare vill som tenker ut det som ondt er? Men miskunnhet og trofasthet times dem som optenker godt.
Чи ж не блу́дять, хто о́ре лихе? А милість та правда для тих, хто о́ре добро́.
23 Ethvert møiefullt arbeid gir vinning, men tomt snakk fører bare til tap.
Кожна праця прино́сить доста́ток, але́ праця уст в недоста́ток веде́.
24 De vises rikdom er deres krone, men dårenes dårskap er og blir dårskap.
Корона премудрих — їхня му́дрість, а віне́ць нерозумних — глупо́та.
25 Et sanndru vidne frelser liv, men den som taler løgn, er full av svik.
Свідок правдивий визво́лює душі, а свідок обма́нливий — бре́хні торо́чить.
26 Den som frykter Herren, har et sterkt vern, og for hans barn skal Herren være en tilflukt.
У Господньому стра́хові сильна наді́я, і Він пристано́вище ді́тям Своїм.
27 Å frykte Herren er en livsens kilde, så en slipper fra dødens snarer.
Страх Господній — крини́ця життя, щоб віддаля́тися від пасток смерти.
28 Meget folk er kongens ære, men mangel på folk er fyrstens fall.
У числе́нності люду вели́чність царя, а в бра́ку народу — погибіль воло́даря.
29 Den langmodige har stor forstand, men den bråsinte viser stor dårskap.
Терпели́вий у гніві — багаторозумний, а гнівли́вий вчиняє глупо́ту.
30 Et saktmodig hjerte er legemets liv, men hissighet er råttenhet i benene.
Ла́гідне серце — життя то для тіла, а за́здрість — гнили́зна косте́й.
31 Den som trykker en arming, håner hans skaper, men den som har medynk med den fattige, ærer skaperen.
Хто тисне нужде́нного, той ображає свого Творця́, а хто милости́вий до вбогого, той поважає Його.
32 Når ulykken rammer den ugudelige, kastes han over ende; men den rettferdige er frimodig i døden.
Безбожний у зло своє падає, а праведний повний надії й при смерті своїй.
33 I den forstandiges hjerte holder visdommen sig stille, men i dårers indre gir den sig til kjenne.
Мудрість має спочи́нок у серці розумного, а що в нутрі безумних, те ви́явиться.
34 Rettferdighet ophøier et folk, men synden er folkenes vanære.
Праведність люд підійма́є, а беззако́ння — то сором наро́дів.
35 En klok tjener vinner kongens yndest, men over en dårlig tjener kommer hans vrede.
Ласка царе́ва — рабо́ві розумному, гнів же його — проти того, хто соро́мить його.
