Jobs 9
1 Da tok Job til orde og sa:
А Йов відповів та й сказав:
2 Ja visst, jeg vet at det er så; hvorledes skulde en mann kunne ha rett mot Gud?
Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
3 Om han hadde lyst til å gå i rette med Gud, kunde han ikke svare ham ett til tusen.
Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
4 Vis som han er av hjerte og veldig i styrke - hvem trosset ham og kom vel fra det,
Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
5 han som flytter fjell før de vet av det, som velter dem i sin vrede,
Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
6 som ryster jorden, så den viker fra sitt sted, og dens støtter bever,
Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
7 som byder solen, så den ikke går op, og som setter segl for stjernene,
Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
8 som alene utspenner himmelen og skrider frem over havets høider,
Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
9 som har skapt Bjørnen, Orion og Syvstjernen og Sydens stjernekammere,
Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
10 som gjør store, uransakelige ting og under uten tall?
Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
11 Han går forbi mig, og jeg ser ham ikke; han farer forbi, og jeg merker ham ikke.
Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
12 Han griper sitt rov - hvem vil hindre ham, hvem vil si til ham: Hvad gjør du?
Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
13 Gud holder ikke sin vrede tilbake; under ham måtte Rahabs hjelpere bøie sig.
Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
14 Hvorledes skulde da jeg kunne svare ham og velge mine ord imot ham,
що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
15 jeg som ikke kunde svare om jeg enn hadde rett, men måtte be min dommer om nåde!
я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
16 Om jeg ropte, og han svarte mig, kunde jeg ikke tro at han hørte min røst,
Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
17 han som vilde knuse mig i storm og uten årsak ramme mig med sår på sår,
Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
18 som ikke vilde tillate mig å dra ånde, men vilde mette mig med lidelser.
Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
19 Gjelder det styrke, så sier han: Se, her er jeg! Gjelder det rett: Hvem vil stevne mig?
Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
20 Hadde jeg enn rett, skulde dog min egen munn dømme mig skyldig; var jeg enn uskyldig, vilde han dog si at jeg hadde urett.
Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
21 Skyldløs er jeg; jeg bryr mig ikke om å leve - jeg forakter mitt liv.
Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
22 Det kommer ut på ett; derfor sier jeg: Skyldløs eller ugudelig - han gjør dem begge til intet.
Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
23 Når svepen brått rammer med død, spotter han de uskyldiges lidelse.
Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
24 Jorden er gitt i den ugudeliges hånd; han tilhyller dens dommeres åsyn. Er det ikke han som gjør det, hvem er det da?
У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
25 Mine dager har vært hastigere enn en løper; de er bortflyktet uten å ha sett noget godt;
А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
26 de har faret avsted som båter av rør, som en ørn som slår ned på sitt bytte.
промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
27 Om jeg sier: Jeg vil glemme min sorg, jeg vil la min mørke mine fare og se glad ut,
Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
28 da gruer jeg for alle mine plager; jeg vet jo at du ikke frikjenner mig.
то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
29 Jeg skal jo være ugudelig - hvorfor gjør jeg mig da forgjeves møie?
Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
30 Om jeg tvettet mig med sne og renset mine hender med lut,
Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
31 da skulde du dyppe mig i en grøft, så mine klær vemmedes ved mig.
то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
32 For han er ikke en mann som jeg, så jeg kunde svare ham, så vi kunde gå sammen for retten;
Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
33 det er ikke nogen voldgiftsmann mellem oss, som kunde legge sin hånd på oss begge.
поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
34 Når han bare tok sitt ris bort fra mig, og hans redsler ikke skremte mig!
Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
35 Da skulde jeg tale uten å reddes for ham; for slik er jeg ikke, det vet jeg med mig selv.
тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
