Jobs 4
1 Da tok Elifas fra Teman til orde og sa:
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 Om en prøvde å tale et ord til dig, vilde du da ta det ille op? Men hvem kan vel holde sine ord tilbake?
„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Du har selv vist mange til rette, og maktløse hender styrket du;
Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 dine ord reiste den snublende op, og synkende knær gjorde du sterke.
того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 Men nu, når det gjelder dig selv, blir du utålmodig, når det rammer dig, blir du forferdet.
А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 Er ikke din gudsfrykt din tillit, din ulastelige ferd ditt håp?
Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 Tenk efter: Hvem omkom uskyldig, og hvor gikk rettskafne til grunne?
Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 Efter det jeg har sett, har de som pløide urett og sådde nød, også høstet det.
Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 De omkom for Guds ånde, og for hans vredes pust blev de til intet.
вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 Løvens brøl og dens fryktelige røst hørtes ikke lenger, og ungløvenes tenner blev knust.
Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 Løven omkom av mangel på rov, og løvinnens unger blev adspredt.
Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 Og til mig stjal sig et ord; det lød for mitt øre som en hvisken,
І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 under skiftende tanker ved nattlige syner, når dyp søvn faller på menneskene.
У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 Frykt og beven kom over mig, så alle mine ben tok til å skjelve.
спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 Og en ånd fór forbi mitt åsyn; hårene på mitt legeme reiste sig.
і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 Den blev stående, men jeg skjelnet ikke klart hvorledes den så ut - det var en skikkelse som stod der for mine øine; jeg hørte en stille susen og en røst:
Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 Er et menneske rettferdig for Gud, eller en mann ren for sin skaper?
„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 Se, på sine tjenere stoler han ikke, og hos sine engler finner han feil,
Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 hvor meget mere da hos dem som bor i hus av ler, og som har sin grunnvoll i støvet - de som knuses lettere enn møll.
Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
20 Fra morgen til aften - så er de sønderslått; uten at nogen akter på det, går de til grunne for alltid.
Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Blir ikke teltsnoren dradd ut hos dem? De dør, men ikke i visdom.
Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
