Jobs 31
1 En pakt hadde jeg gjort med mine øine, at jeg ikke skulde se på en jomfru.
Умову я склав був з очима своїми, то як буду дивитись на ді́вчину?
2 Hvad lodd vilde jeg ellers få av Gud i himmelen, eller hvad arv av den Allmektige i det høie?
І зве́рху яка доля від Бога, чи спа́дщина від Всемогутнього із висот?
3 Rammer ikke fordervelse den urettferdige, og ulykke dem som gjør det onde?
Хіба не заги́біль для кри́вдника, і хіба не нещастя злочи́нцям?
4 Ser ikke han mine veier, og teller han ikke alle mine skritt?
Хіба ж Він не бачить доро́ги мої, і не лічить усі мої кро́ки?
5 Dersom jeg har faret frem med falskhet, og min fot har hastet til svik
Якщо я ходив у марно́ті, і на оману спішила нога моя, —
6 - la Gud veie mig på rettferds vektskål, og han skal se at jeg er uten skyld -
то нехай на вазі́ справедливости зва́жить мене, — і невинність мою Бог пізнає!
7 dersom mine skritt har bøid av fra veien, og mitt hjerte har fulgt mine øine, og dersom der er nogen flekk på mine hender,
Якщо збо́чує крок мій з дороги, і за очима моїми пішло моє серце, і до рук моїх не́чисть приліпла, —
8 gid da en annen må ete det jeg har sådd, og gid det jeg har plantet, må rykkes op med rot!
то нехай сію я, а їсть інший, а рослинність моя нехай ви́рвана буде з корі́нням!
9 Dersom mitt hjerte har latt sig dåre for en kvinnes skyld, og jeg har luret ved min næstes dør,
Якщо моє серце звабля́лось до жінки чужої, і прича́ювався я при две́рях мойого това́риша,
10 gid da min hustru må male korn for en annen, og andre menn bøie sig over henne!
то хай ме́ле для іншого жінка моя, і над нею нехай нахиля́ються інші!
11 For slikt er en skjenselsdåd, det er en misgjerning, hjemfalt til dom;
Бо гидо́та оце, й це провина підсу́дна,
12 det er en ild som fortærer like til avgrunnen; alt mitt gods skulde den gjøre ende på.
бо огонь це, який буде жерти аж до Аваддо́ну, і ви́рве з корі́нням увесь урожай мій!
13 Har jeg krenket min træls og min trælkvinnes rett, når de hadde nogen trette med mig?
Якщо я поне́хтував правом свойого раба чи своєї неві́льниці в їх супере́чці зо мною,
14 Hvad skulde jeg da gjøre om Gud stod op, og hvad skulde jeg svare ham om han gransket saken?
то що я зроблю́, як піді́йметься Бог? А коли Він пригля́неться, що́ Йому відпові́м?
15 Har ikke han som skapte mig i mors liv, skapt også dem, og har ikke en og den samme dannet oss i mors liv?
Чи ж не Той, Хто мене учинив у нутрі, учинив і його, і Один утвори́в нас в утро́бі?
16 Har jeg nektet fattigfolk det de ønsket, og latt enkens øine tæres bort?
Чи бажа́ння убогих я стримував, а очі вдовицям засму́чував?
17 Har jeg ett mitt brød alene, så den farløse ikke fikk ete av det?
Чи я сам поїдав свій шмато́к, і з нього не їв сирота́?
18 Nei, fra min ungdom av vokste han op hos mig som hos en far, og fra min mors liv av førte jeg henne ved hånden.
Таж від днів молоде́чих моїх вироста́в він у мене, як в батька, і від утро́би матері моєї я прова́див його!
19 Har jeg kunnet se en ulykkelig uten klær eller en fattig uten et plagg å ha på sig?
Якщо бачив я ги́нучого без одежі, і вбрання́ не було́ в сірома́хи, —
20 Måtte ikke hans lender velsigne mig, fordi han fikk varme sig med ull av mine får?
чи ж не благословляли мене його сте́гна, і ру́ном овечок моїх він не грівся?
21 Har jeg løftet min hånd mot den farløse, fordi jeg var viss på å få medhold i retten?
Якщо на сироту я пору́шував руку свою, коли бачив у брамі собі допомогу, —
22 Gid da min skulder må falle fra sitt ledd, og min arm bli brutt løs fra sin skål!
хай раме́но моє відпаде́ від свойого плеча, а рука моя від сугло́бу свого нехай буде відла́мана!
23 For Guds straff fylte mig med redsel, og mot hans velde maktet jeg intet.
Бо о́страх на мене — нещастя від Бога, а перед вели́ччям Його я не можу встоя́ти.
24 Har jeg satt mitt håp til gullet og sagt til gullklumpen: Du er min tillit?
Чи я золото клав за наді́ю собі, чи до щирого золота я говорив: „ Ти, безпеко моя“?
25 Har jeg gledet mig fordi min rikdom blev stor, og fordi min hånd vant mig meget gods?
Чи ті́шився я, що велике багатство моє, й що рука моя стільки надбала?
26 Når jeg så sollyset, hvorledes det strålte, og månen, hvor herlig den skred frem,
Коли бачив я сонце, як сяє воно, а місяць велично пливе́,
27 blev da mitt hjerte dåret i lønndom, så jeg sendte dem håndkyss?
то коли б потає́мно пова́билось серце моє, і цілу́нки рукою я їм посилав, —
28 Nei, også det vilde være en misgjerning, hjemfalt til dom; for da hadde jeg fornektet Gud i det høie.
це так само провина підсу́дна була б, бо відрікся б я Бога Всевишнього!
29 Har jeg gledet mig ved min fiendes uferd og jublet når ulykken rammet ham?
Чи я ті́шивсь упа́дком свойо́го нена́висника, чи порушувавсь я, коли зло спотика́ло його?
30 Nei, jeg tillot ikke min munn å synde ved å forbanne ham og ønske ham døden.
Таки ні, — не давав я на гріх піднебі́ння свого, щоб прокля́ттям жадати душі його.
31 Må ikke mine husfolk vidne at enhver fikk mette sig ved mitt bord?
Хіба люди наме́ту мого не казали: „Хто покаже такого, хто з м'яса його не наси́тився?“
32 Aldri måtte en fremmed ligge utenfor mitt hus om natten; jeg åpnet mine dører for den veifarende.
Чужи́нець на вулиці не ночува́в, — я двері свої відчиняв подоро́жньому.
33 Har jeg, som mennesker pleier, skjult mine synder og dulgt min misgjerning i min barm,
Чи ховав свої про́гріхи я, як люди́на, щоб у своє́му нутрі затаї́ти провину свою?
34 fordi jeg fryktet den store mengde og var redd for de fornemme slekters forakt, så jeg tidde stille og ikke gikk ut av min dør?
Бо тоді я боявся б великого на́товпу, і сором від ро́дів жахав би мене, я мовчав би, й з дверей не вихо́див.
35 Å, om jeg hadde nogen som vilde høre på mig! Se, her er min underskrift, la den Allmektige svare mig! Å, om jeg hadde det skrift min motpart har satt op!
О, якби мене вислухав хто! Оце пі́дпис моєї руки: Нехай Всемогу́тній мені відповість, а ось звій, зо скарго́ю, що його написав мій проти́вник.
36 Sannelig, jeg skulde ta det på min skulder, jeg skulde feste det til mitt hode som en krone;
Чи ж я не носив би його на своєму плечі, не обви́нувся б ним, як вінка́ми?
37 jeg skulde gjøre ham regnskap for alle mine skritt, som en fyrste skulde jeg møte ham.
Число кро́ків своїх я представлю йому; мов до кня́зя, наближусь до нього.
38 Dersom min aker skriker over mig, og alle dens furer gråter,
Якщо проти мене голо́сить земля моя, й її бо́розни плачуть із нею,
39 dersom jeg har fortæret dens grøde uten betaling og utslukket dens eiers liv,
якщо без гроше́й я їв пло́ди її, а її власника́ я стогна́ти примушував, —
40 gid det da må vokse torner på min aker istedenfor hvete og ugress istedenfor bygg! Her ender Jobs ord.
то за́мість пшениці хай ви́росте те́рен, а замість ячме́ню — кукі́ль!“Слова Йова скінчи́лися.
