Jobs 3
1 Derefter oplot Job sin munn og forbannet den dag han blev født.
По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
2 Job tok til orde og sa:
І Йов заговорив та й сказав:
3 Til grunne gå den dag da jeg blev født, og den natt som sa: Et guttebarn er undfanget!
„Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
4 Måtte den dag bli til mørke! Måtte Gud i det høie ikke spørre efter den, og intet lys stråle over den!
Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
5 Gid mørke og dødsskygge må kreve den tilbake, gid skyer må leire sig over den, gid alt som gjør en dag mørk, må skremme den!
Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
6 Den natt - måtte mulm ta den! Den glede sig ikke blandt årets dager, den komme ikke med i måneders tall!
Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
7 Ja, ufruktbar bli den natt! Aldri lyde det jubel i den!
Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
8 Måtte de som forbanner dager, ønske ondt over den, de som er kyndige i å mane frem Leviatan!
Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
9 Gid dens demrings stjerner må bli mørke! La den vente på lys, uten at det kommer! Måtte den aldri skue morgenrødens øielokk -
Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
10 fordi den ikke stengte døren til min mors liv og skjulte møie for mine øine.
бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
11 Hvorfor døde jeg ikke i mors liv? Hvorfor utåndet jeg ikke straks i fødselsstunden?
Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
12 Hvorfor tok knær imot mig, og hvorfor bryster som jeg kunde die?
Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
13 For da kunde jeg nu ligge og hvile; jeg kunde sove og hadde da ro -
Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
14 sammen med konger og jordens styrere, som bygget sig ruiner,
з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
15 eller med fyrster som eide gull, som fylte sine hus med sølv;
або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
16 eller jeg var nu ikke til, likesom et nedgravd, ufullbåret foster, lik barn som aldri så lyset.
Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
17 Der har de ugudelige holdt op å rase, og der hviler de trette.
Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
18 Der har alle fanger ro, de hører ikke driverens røst.
разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
19 Liten og stor er der like, og trælen er fri for sin herre.
Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
20 Hvorfor gir han den lidende lys, og liv til dem som bærer sorg i sitt hjerte,
І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
21 dem som venter på døden uten at den kommer, og som leter efter den ivrigere enn efter skjulte skatter,
що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
22 dem som gleder sig like til jubel, som fryder sig når de finner en grav -
тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
23 til den mann hvis vei er skjult for ham, og som Gud har stengt for på alle kanter?
мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
24 For mine sukk er blitt mitt daglige brød, og mine klager strømmer som vannet.
Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
25 For alt det fryktelige jeg reddes for, det rammer mig, og det jeg gruer for, det kommer over mig.
бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
26 Jeg har ikke fred, ikke ro, ikke hvile - det kommer alltid ny uro.
Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
