Jobs 16
1 Da tok Job til orde og sa:
А Йов відповів та й сказав:
2 Jeg har hørt meget som dette; I er plagsomme trøstere alle sammen.
„Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 Blir det aldri ende på de vindige ord? Eller hvad egger dig til å svare?
Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 Også jeg kunde tale som I; om I var i mitt sted, kunde jeg sette ord sammen mot eder, og jeg kunde ryste på hodet over eder;
I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 jeg kunde styrke eder med min munn, og mine lebers medynk kunde stille eders smerte.
уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 Om jeg taler, stilles ikke min smerte, og lar jeg det være, hvad lindring får jeg da?
Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 Ja, nu har han trettet mig ut; du har ødelagt hele mitt hus.
Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 Og du grep mig fatt - det blev et vidne mot mig; min magerhet stod op imot mig, like i mitt åsyn vidnet den mot mig.
і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 Hans vrede sønderrev mig og forfulgte mig; han skar tenner imot mig; som min motstander hvesset han sine øine mot mig.
Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 De spilet op sin munn mot mig, med hån slo de mine kinnben; alle slo de sig sammen mot mig.
Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 Gud gir mig i urettferdige folks vold og styrter mig i ugudelige menneskers hender.
Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 Jeg levde i ro; da sønderbrøt han mig, han grep mig i nakken og sønderknuste mig, han satte mig op til skive for sig.
Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 Hans skyttere kringsatte mig, han kløvde mine nyrer uten barmhjertighet; han øste ut min galle på jorden.
Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 Han rev i mig rift på rift; han stormet mot mig som en kjempe.
Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 Jeg har sydd sekk om min hud og stukket mitt horn i støvet;
Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 mitt ansikt er rødt av gråt, og over mine øielokk ligger det dødsskygge.
Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 Og dog er det ingen urett i mine hender, og min bønn er ren.
хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 Å jord, dekk ikke mitt blod, og måtte det ikke være noget sted hvor mitt skrik stanser!
Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 Selv nu har jeg mitt vidne i himmelen og i det høie en som kan stadfeste mine ord.
бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 Stadig spotter mine venner mig; mot Gud skuer gråtende mitt øie,
Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 at han må la mannen få rett i hans strid med Gud og menneskebarnet rett mot hans næste;
і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 for få år vil det gå før jeg vandrer den vei som jeg ikke vender tilbake.
бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
