Jobs 10
1 Min sjel er lei av mitt liv, jeg vil la min klage ha fritt løp, jeg vil tale i min sjels bitre smerte.
Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
2 Jeg vil si til Gud: Fordøm mig ikke, la mig vite hvorfor du strider mot mig!
Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
3 Tykkes det dig godt at du undertrykker, at du forkaster det dine hender med omhu har dannet, og lar ditt lys skinne over ugudeliges råd?
Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
4 Har du menneskeøine, eller ser du således som et menneske ser?
Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
5 Er dine dager som et menneskes dager, eller dine år som en manns dager? -
Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
6 siden du søker efter min misgjerning og leter efter min synd,
що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
7 enda du vet at jeg ikke er ugudelig, og at det ingen er som redder av din hånd.
хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
8 Dine hender har dannet mig og gjort mig, helt og i alle deler, og nu vil du ødelegge mig!
Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
9 Kom i hu at du har dannet mig som leret, og nu lar du mig atter vende tilbake til støvet!
Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
10 Helte du mig ikke ut som melk og lot mig størkne som ost?
Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
11 Med hud og kjøtt klædde du mig, og med ben og sener gjennemvevde du mig.
Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
12 Liv og miskunnhet har du gitt mig, og din varetekt har vernet om min ånd.
Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
13 Og dette gjemte du i ditt hjerte, jeg vet at dette hadde du i sinne:
А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
14 Syndet jeg, så vilde du vokte på mig og ikke frikjenne mig for min misgjerning;
якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
15 var jeg skyldig, da ve mig, men var jeg uskyldig, skulde jeg dog ikke kunne løfte mitt hode, mett av skam og med min elendighet for øie;
Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
16 og hevet det sig dog, så vilde du jage efter mig som en løve, og atter vise dig forunderlig mot mig;
А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
17 du vilde føre nye vidner mot mig og øke din harme mot mig, sende alltid nye hærflokker mot mig.
поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
18 Hvorfor lot du mig utgå av mors liv? Jeg skulde ha opgitt ånden, og intet øie skulde ha sett mig;
І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
19 jeg skulde ha vært som om jeg aldri hadde vært til; fra mors liv skulde jeg ha vært båret til graven.
як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
20 Er ikke mine dager få? - Han holde op! Han la mig være, så jeg kan bli litt glad,
Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
21 før jeg går bort for ikke å vende tilbake, bort til mørkets og dødsskyggens land,
поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
22 et land så mørkt som den sorteste natt, hvor dødsskygge og forvirring råder, og hvor lyset er som den sorteste natt!
до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
