Pāvilavēstulē Romiešiem 10
1 Brāļi, mana sirds vēlēšanās un Dieva lūgšana par Israēla bērniem ir, ka tie tiek pestīti.
Браття, бажа́ння мого серця й молитва до Бога за Ізраїля на спасі́ння.
2 Jo es tiem liecību dodu, ka tie karsti dzenās pēc Dieva, bet bez saprašanas.
Бо я свідчу їм, що вони мають ре́вність про Бога, але не за розумом.
3 Jo nepazīdami Dieva taisnību un meklēdami uzcelt savu pašu taisnību, tie Dieva taisnībai nav paklausījuši.
Вони бо, не розуміючи праведности Божої, і силкуючись поставити власну праведність, не покорились праведності Божій.
4 Jo bauslības gals ir Kristus, par taisnību ikvienam, kas tic.
Бо кінець Зако́ну — Христос на праведність кожному, хто вірує.
5 Jo Mozus raksta par to taisnību, kas nāk no bauslības: kurš cilvēks to dara, tas caur to dzīvos.
Мойсей бо пише про праведність, що від Закону, що „люди́на, яка його виконує, буде ним жити“.
6 Bet tā taisnība, kas no ticības, saka tā: nesaki savā sirdī, kas uzkāps debesīs? Proti Kristu novest zemē.
А про праведність, що від віри, говорить так: „Не кажи в своїм серці: Хто вийде на небо?“цебто зве́сти додолу Христа,
або: „Хто зі́йде в безодню?“цебто ви́вести з мертвих Христа. (Abyssos g12)
8 Bet ko tā saka? Tuvu pie tevis ir tas vārds, tavā mutē un tavā sirdī: proti tas ticības vārds, ko mēs pasludinājām.
Але що каже ще? „Бли́зько тебе слово, — в устах твоїх і в серці твоїм“, цебто слово віри, що його проповідуємо.
9 Jo ja tu ar savu muti Jēzu apliecināsi par Kungu un savā sirdī ticēsi, ka Dievs Viņu no miroņiem ir uzmodinājis, tad tu mūžīgi dzīvosi.
Бо коли ти уста́ми своїми визнаватимеш Ісуса за Господа, і будеш вірувати в своїм серці, що Бог воскресив Його з мертвих, то спасешся,
10 Jo ar sirdi tic uz taisnību un ar muti apliecina uz mūžīgu dzīvošanu.
бо серцем віруємо для праведности, а устами іспові́дуємо для спасі́ння.
11 Jo tas raksts saka: neviens, kas uz Viņu tic, nepaliks kaunā.
Каже бо Писа́ння: „Кожен, хто вірує в Нього, не буде засоро́млений“.
12 Jo še nav starpības starp Jūdiem un Grieķiem, jo Tas pats ir Kungs pār visiem, bagāts priekš visiem, kas Viņu piesauc.
Бо нема різниці поміж юдеєм та ге́лленом, бо той же Госпо́дь є Господом усіх, багатий для всіх, хто кличе Його.
13 Jo ikviens, kas Tā Kunga vārdu piesauks, taps izglābts.
Бо „кожен, хто покличе Господнє Ім'я, буде спасе́ний“.
14 Kā lai nu To piesauc, uz ko nav ticējuši? Bet kā lai tic, par ko nav dzirdējuši? Bet kā lai dzird bez sludinātāja?
Але як покличуть Того, в Кого не ввірували? А як увірують у Того, що про Нього не чули? А як почують без проповідника?
15 Bet kā lai sludina, ja netop sūtīti? Itin kā ir rakstīts: cik jaukas ir to prieka vēstnešu kājas, kas sludina mieru, kas sludina labumu.
І як будуть проповідувати, коли не будуть по́слані? Як написано: „Які гарні ноги благовісників миру, благовісників добра́“.
16 Bet ne visi tam evaņģēlijam bijuši paklausīgi; jo Jesaja saka: Kungs, kas tic mūsu sludināšanai?
Але не всі послухались Єва́нгелії. Бо Ісая каже: „Господи, хто повірив тому, що почув був від нас?“
17 Tad nu ticība ir no sludināšanas, un sludināšana caur Dieva vārdu.
Тож віра від слу́хання, а слу́хання через Слово Христо́ве.
18 Bet es saku: vai tie nav dzirdējuši? Tiešām, viņu skaņa ir izgājusi pa visu zemi, un viņu vārdi līdz pasaules galam.
Та кажу́: Чи не чули вони? Отож: „По всій землі їхній голос пішов, і їхні слова́ в кінці світу!“
19 Bet es saku: vai Israēls to nav sapratis? Jau Mozus saka: “Es jūs kaitināt kaitināšu caur tautu, kas nav Mana, caur ģeķīgu tautu Es jūs tirināt tirināšu.”
Але кажу́: Чи Ізраїль не знав? Перший Мойсей говорить: „Я викличу заздрість у вас ненаро́дом, — роздражню́ вас нерозумним народом“.
20 Bet Jesaja drīkst sacīt: “Es esmu atrasts no tiem, kas Mani nav meklējuši, un esmu tiem parādījies, kas pēc Manis nav vaicājuši.”
А Ісая сміли́во говорить: „Знайшли Мене ті, хто Мене не шукав, відкрився Я тим, хто не питався про Мене!“
21 Bet uz Israēli viņš saka: “Augu dienu Savas rokas esmu izstiepis pār ļaudīm, kas neklausa, bet runā pretī.”
А про Ізраїля каже: „Я руки Свої цілий день простягав до людей неслухня́них і суперечних!“
