Psalmi 78
1 Asafa pamācība. Klausiet, mani ļaudis, manu mācību, atgrieziet savas ausis uz manas mutes valodu.
Повчання Асафові. Послухай-но, народе мій, настанову мою, схиліть вуха свої до слів моїх вуст!
2 Es atdarīšu savu muti sakāmos vārdos un izrunāšu līdzības no veciem laikiem.
Відкрию в притчі вуста мої, промовлю загадки прадавніх часів,
3 Ko esam dzirdējuši un zinām, un ko mūsu tēvi mums ir stāstījuši,
які ми чули й пізнали і які розповідали нам предки наші.
4 To mēs viņu bērniem neslēpsim, bet izteiksim tiem pēcnākamiem Tā Kunga teicamo slavu un Viņa stiprumu un Viņa brīnumus, ko Viņš darījis.
Не будемо приховувати їх від синів наших, розкажемо наступному поколінню про хвалу Господа й могутність Його, про чудеса, які Він здійснив.
5 Jo Viņš ir iecēlis liecību iekš Jēkaba un licis bauslību iekš Israēla, ko Viņš mūsu tēviem pavēlējis, to mācīt saviem bērniem.
Він засвідчив одкровення [Своє] Якову й встановив в Ізраїлі Закон [Свій], який заповідав предкам нашим, щоб вони навчили нащадків своїх,
6 Ka tie pēcnākamie to zinātu, tie bērni, kas vēl dzims; ka tie celtos un to stāstītu arī saviem bērniem.
щоб знало наступне покоління, щоб діти, що народитися мають, сповістили свого часу й своїм нащадкам.
7 Un ka tie savu cerību liktu uz Dievu un neaizmirstu Dieva darbus, bet sargātu Viņa pavēles;
Тоді вони сподівання своє покладуть на Бога, і не забуватимуть діянь Божих, і будуть дотримуватися Його заповідей.
8 Un ka tie nebūtu tādi kā viņu tēvi, atkāpēja un pārgalvīga tauta, kas savā sirdī nebija pastāvīga, un kam gars neturējās pie Dieva.
Вони не будуть подібні до своїх предків, покоління впертого й бунтівного, роду, чиє серце непевне і чий дух невірний Богові.
9 Efraīma dēli, apbruņoti strēlnieki ar stopiem, atkāpās kaušanas dienā.
Сини Єфремові, [хоча] й озброєні стрільці з лука, назад повернулися у день битви.
10 Tie neturēja Dieva derību un liedzās staigāt Viņa bauslībā,
Не дотримувалися вони Завіту Божого й відмовилися ходити в Законі Божому.
11 Un aizmirsa Viņa darbus un brīnumus, ko Viņš bija parādījis.
Вони забули про Його звершення й чудеса, що Він їм показав.
12 Viņu tēvu priekšā Viņš darīja brīnumus Ēģiptes zemē, Coana laukā.
Перед предками їхніми здійснив Він чудо в землі Єгипту, в околицях Цоану.
13 Viņš pāršķīra jūru un lika tiem cauri iet, un pacēla ūdeņus stāvu kā kopu;
Він розділив навпіл море й провів їх через нього, і поставив води грудами.
14 Un vadīja tos ar padebesi dienā un cauri nakti ar uguns gaišumu.
Вів їх хмарою вдень, і цілу ніч – світлом вогню.
15 Viņš pāršķēla klintis tuksnesī un tos dzirdināja papilnam kā no dziļumiem.
Він розсікав скелі в пустелі й напував їх, немов із великої безодні.
16 Viņš arī izveda upes no akmens un lika tecēt ūdenim straumēm.
Із скелі вивів потоки, і потекли рікою води.
17 Taču tie joprojām grēkoja pret Viņu un apkaitināja to Visuaugstāko tuksnesī,
Але вони продовжували грішити проти Нього, бунтувати проти Всевишнього на висохлій землі.
18 Un kārdināja Dievu savā sirdī, barību prasīdami savai dvēselei,
Випробовували Бога в серцях своїх, вимагаючи їжу за своїми примхами.
19 Un runāja pret Dievu un sacīja: vai Dievs gan varēs sataisīt galdu tuksnesī?
Вони говорили [зухвало] проти Бога, кажучи: «Чи не міг би Бог накрити стіл у пустелі?
20 Redzi, Viņš gan klinti sitis, ka ūdens iztecējis un upes izplūdušas, vai Viņš arī maizi varēs dot, vai Viņš varēs gādāt gaļu Saviem ļaudīm?
Ось Він вдарив скелю, і потекли води, хлинули потоки. Хіба ж не може Він дати хліба чи приготувати м’яса народові Своєму?»
21 Kad Tas Kungs to dzirdēja, tad tas apskaitās, un uguns iedegās pret Jēkabu, un bardzība cēlās pret Israēli.
Тому, коли почув це Господь, то розгнівався: вогонь загорівся проти Якова, і гнів [Його] спалахнув на Ізраїля,
22 Tāpēc, ka tie neticēja uz Dievu, nedz cerēja uz Viņa pestīšanu.
бо не повірили вони Богові й не покладали надії на Його спасіння.
23 Tad Viņš pavēlēja padebešiem augšām un atdarīja debesu durvis,
Тож наказав Він хмарам вгорі, і відчинив ворота небес,
24 Un lika mannai uz tiem līt, ko ēst, un deva tiem labību no debesīm.
і дощем пролив на них манну, щоб їли, і дав їм зерно небесне.
25 Ikkurš no tiem ēda debesu maizi, Viņš tiem sūtīja barības papilnam.
Хліб могутніх їла людина, Він послав їм їжі вдосталь.
26 Viņš lika celties austriņam no debesīm un atveda dienvidus vēju caur savu Spēku,
Він здійняв східний вітер у небесах і навів Своєю могутністю вітер південний.
27 Un birdināja gaļu uz tiem kā putekļus un spārnainus putnus kā jūras smiltis,
Дощем пролив Він на них м’ясо, немов пил, і, неначе пісок морський, – птахів крилатих,
28 Un lika tiem krist viņu lēģera vidū, visapkārt ap viņu dzīvokļiem.
яких розкидав Він серед табору, навколо помешкань їхніх.
29 Tad tie ēda un pārēdās; un Viņš tiem lika notikt pēc viņu kārības.
Вони їли й добре наситилися – Він задовольнив бажання їхнє.
30 Bet pirms tie savu kārību bija pildījuši, kamēr viņu barība vēl bija viņu mutē,
Та ще не встигли вони вгамувати своєї примхи, ще їжа була в них на вустах,
31 Tad Dieva dusmība pret tiem cēlās un nokāva viņu stipros un nomaitāja Israēla jaunekļus.
як гнів Божий піднявся проти них, і вигубив найбільш пишних із них, і повалив додолу юнаків Ізраїля.
32 Par visu to tie taču vēl vairāk grēkoja un neticēja Viņa brīnumiem.
Та попри все це вони далі грішили й не вірили чудесам Його.
33 Tādēļ Tas nobeidza viņu dzīvību nīcībā un viņu gadus ātrā postā.
Тому Він загубив дні їхні в марноті й роки їхні – у смутку.
34 Kad Viņš tos kāva, tad tie vaicāja pēc Viņa un atgriezās un steigšus meklēja Dievu,
Коли Він вбивав їх, тоді вони шукали Його, і наверталися, і прагнули Бога.
35 Un atminējās, Dievu esam viņiem par patvērumu, un to visaugstāko Dievu esam viņiem par Pestītāju.
І згадували, що Бог – їхня скеля і що Бог Всевишній – їхній Визволитель.
36 Un tie Viņam smaidīja ar savu muti un Viņam meloja ar savu mēli.
Тоді промовляли Йому лестощі устами своїми і язиками своїми неправду перед Ним говорили;
37 Jo viņu sirds nepastāvēja pie Viņa, un tie nebija uzticīgi Viņa derībā.
та серцями своїми не були вони з Ним щирі й не берегли вірності Його Завітові.
38 Bet Viņš bija sirdsžēlīgs un piedeva noziegumu un tos nesamaitāja, bet novērsa dažkārt Savu dusmību un nepamodināja visu Savu bardzību.
Та Він, милостивий, прощав гріх і не знищував їх. Багато разів відвертав гнів Свій і не будив усієї Своєї люті.
39 Jo Viņš pieminēja, ka tie ir miesa, tā kā vējš, kas aizskrien un atpakaļ negriežas.
Він пам’ятав, що вони – тіло, вітер, що йде й не повертається.
40 Cik reiz tie Viņu apkaitināja tuksnesī un Viņu tirināja tai tukšā vietā!
Скільки разів вони бунтували проти Нього в пустелі, засмучували Його в дикій землі!
41 Jo tie kārdināja Dievu allaž no jauna un noskumdināja Israēla svēto.
Знову й знову випробовували Бога й засмучували Святого Ізраїлевого.
42 Tie nepieminēja Viņa roku nedz to dienu, kad Viņš tos no tā spaidītāja izglāba,
Не пам’ятали ні [діянь] руки Його, ні того дня, коли Він визволив їх від ворога,
43 Kad Viņš Savas zīmes parādīja Ēģiptē un Savus brīnumus Coana klajumā,
коли ознаки Свої показав у Єгипті й чудеса Свої в околицях Цоану.
44 Un pārvērta viņu upes par asinīm un viņu strautus, ka nevarēja dzert,
Він перетворив їхні ріки на кров, і з потоків своїх вони пити не могли.
45 Un sūtīja starp tiem kukaiņus, kas tos ēda, un vardes, kas tos samaitāja,
Він послав на них рої комах, які пожирали їх, і жаб, що губили їх.
46 Un deva viņu augļus spradžiem, un viņu darbus siseņiem,
Він віддав врожай їхній гусені й збіжжя їхнє – сарані.
47 Un nomaitāja viņu vīnakokus caur krusu un viņu vīģes kokus ar lieliem krusas gabaliem,
Побив виноградники їхні градом і шовковиці – кригою.
48 Un nokāva viņu govis ar krusu un viņu sīkos lopus ar zibeņiem,
Він віддав на поталу градові їхню худобу й отари їхні – блискавкам.
49 Un uzgāza tiem Savu karsto dusmību, bardzību un postu un bēdas, un uzlaida tiem nelaimes eņģeļus,
Він послав на них полум’я Свого гніву, лють, обурення й біду – посольство злих ангелів.
50 Un deva vaļu Savai dusmībai un neatrāva viņu dvēseles no nāves, un nodeva viņu lopus mērim,
Вирівняв стежку для гніву Свого; не утримав їхніх душ від смерті, але віддав життя їхнє на поталу моровиці.
51 Un kāva visus pirmdzimušos Ēģiptē, vīru pirmdzemdinātos Hama dzīvokļos,
І вразив усіх первістків у Єгипті – перші плоди сили чоловічої в шатрах Хамових.
52 Un veda Savus ļaudis kā avis un vadīja tos tuksnesī kā ganāmu pulku,
Немов овець отару, Він вивів народ Свій, і, неначе стадо, провадив їх у пустелі.
53 Un vadīja tos bez bēdām, ka tie nebijās, bet viņu ienaidniekus jūra apklāja.
Вів їх у безпеці, так що вони не боялися, а ворогів їхніх вкрило море.
54 Un Viņš tos veda Savās svētās robežās, uz šo kalnu, ko Viņa labā roka uzņēmusi.
І привів їх до границь святині Своєї, до тієї гори, яку здобула Його правиця.
55 Un izdzina viņu priekšā pagānus, un tos izdalīja par mantības daļu un Israēla ciltīm lika dzīvot viņu mājās.
Прогнав перед ними народи, і простягнув мотузку землемірну, щоб спадок їхній переділити, і в наметах їхніх поселив племена Ізраїлеві.
56 Taču tie kārdināja un apkaitināja to visuaugstāko Dievu un neturēja Viņa liecības,
Але вони випробовували Бога Всевишнього, бунтували проти Нього й не дотримувалися Його одкровень.
57 Un atkāpās un atmeta ticību, tā kā viņu tēvi; tie atmuka kā viltīgs stops,
І відступали, і зраджували, як і батьки їхні; викручувалися, як [висковзує з рук] кривий лук.
58 Un Viņu apkaitināja ar saviem elku kalniem un to tirināja ar savām bildēm.
Гнівили Його [в капищах] на своїх пагорбах та ідолами своїми будили Його ревнощі.
59 Dievs dzirdēja un apskaitās, un Israēls Tam ļoti rieba.
Почув Бог, і запалав гнівом, і геть відцурався Ізраїля.
60 Un Dievs atstāja to dzīvokli iekš Šīlo, to telti, ko Viņš bija ņēmis par mājas vietu cilvēku starpā.
Покинув Оселю Свою в Шило – шатро, в якому Він мешкав серед людей.
61 Un deva viņu spēku cietumā un viņu godību pretinieka rokā;
І віддав Він могутність Свою у полон і красу Свою – у руки ворога.
62 Un nodeva Savus ļaudis zobenam un apskaitās pret Savu tautu.
Віддав Він народ Свій мечу на поталу й гнівом запалав на спадщину Свою.
63 Uguns aprija viņu jaunekļus, un viņu jaunavām nedziedāja kāzu dziesmas.
Юнаків їхніх пожер вогонь, а їхнім дівчатам весільних пісень не співали.
64 Viņu priesteri krita caur zobenu, un viņu atraitnes neraudāja.
Священники його попадали від меча, а вдови його не плакали.
65 Tad Tas Kungs uzmodās kā viens, kas gulējis, tā kā varonis kliedz, kas vīnu dzēris,
Тоді прокинувся Володар, немов від сну, неначе воїн, що витверезився від вина.
66 Un sita Savus pretiniekus no aizmugures, un lika tos kaunā uz mūžīgiem laikiem,
І вразив ворогів його ззаду, вкрив їх вічною ганьбою.
67 Un atmeta Jāzepa dzīvokli, un neizvēlēja Efraīma cilti,
Тоді відцурався Він шатра Йосифового й не обрав племені Єфремового.
68 Bet izvēlēja Jūda cilti, Ciānas kalnu, ko Viņš mīlēja;
Але вибрав Він плем’я Юди, гору Сіон, яку полюбив.
69 Un uztaisīja Savu svēto vietu kā debes'augstumu, stipru, kā pasauli, ko uz mūžīgiem laikiem radījis.
Він збудував, немов висоти [небес], святилище Своє, і, як землю, заклав основи його навіки.
70 Un Viņš izredzēja Dāvidu, Savu kalpu, un ņēma to no avju laidariem,
І обрав Свого слугу Давида, узявши його від кошар овечих,
71 No zīdītāju avīm Viņš tam lika nākt, ganīt Jēkabu, Savu tautu un Israēli, Savu mantību.
привів його від овечок дійних, щоб пасти Якова, народ Свій, Ізраїля, Свій спадок.
72 Un viņš tos ganīja ar skaidru sirdi, un tos valdīja ar prātīgu roku.
І він пас їх у невинності свого серця і вів їх розумно руками своїми.
