Psalmi 73
1 Asafa dziesma. Tiešām, Dievs ir Israēla labums, tiem, kam sirdis ir šķīstas.
Псалом Аса́фів.
2 Bet gandrīz es būtu paklupis ar savām kājām, mani soļi tik (tikko) neslīdēja.
А я, — мало не послизну́лися но́ги мої, мало не посковзну́лися сто́пи мої,
3 Jo man bija dusmas par lielīgiem, kad es redzēju, ka bezdievīgiem tik labi klājās.
бо лихим я зави́дував, бачивши спо́кій безбожних, —
4 Jo vārgšanas tiem nav līdz nāvei, un tie resni nobarojušies.
бо не мають стражда́ння до смерти своєї, і здорове їхнє тіло,
5 Tie nav bēdās kā citi ļaudis, un netop mocīti kā citi cilvēki.
на лю́дській роботі нема їх, і ра́зом із іншими лю́дьми не зазнаю́ть вони вда́рів.
6 Tādēļ ar lepnību tie izrotājās un ar blēdību tie apģērbjas kā ar skaistām drēbēm.
Тому́ то пиха їхню шию оздо́блює, зодяга́є їх ша́та наси́лля,
7 No taukiem spīd viņu acs, viņu sirdsdomās plūst pāri.
вилазять їм очі від жи́ру, бажа́ння їхнього серця збули́ся,
8 Tie zobo, runā nikni no varas darba, tie lielās pārlieku.
сміються й злосли́во говорять про у́тиск, говорять бундю́чно:
9 Tie paceļas ar savu muti līdz debesīm, un viņu mēle šaujās pa zemes virsu.
свої уста до неба підно́сять, — а їхній язик по землі походжа́є!
10 Tādēļ ļaudis piemetās tiem klāt, un tiem rodas ūdens papilnam,
Тому́ то туди Його люди зверта́ються, і щедро беруть собі воду
11 Un tie saka: kā Dievs zinās? Un vai tas Visuaugstais ir zinātājs?
та й кажуть: „Хіба́ Бог те знає, і чи має Всеви́шній відо́мість,
12 Redzi, tādi ir tie bezdievīgie, un tomēr tiem arvien labi klājās pasaulē, un tie vairo savu bagātību.
як он ті безбожні й безпечні на світі збільши́ли бага́тство своє?“
13 Tiešām, velti es esmu šķīstījis savu sirdi un mazgājis savas rokas nenoziedzībā,
Направду, нада́рмо очи́стив я серце своє, і в неви́нності вимив ру́ки свої,
14 Un biju mocīts cauru dienu, un sods bija man klāt ik rītu.
і ввесь день я побитий, і щора́нку пока́раний.
15 Tomēr ja es sacītu: es runāšu tāpat kā viņi, redz, ar to es apgrēkotos pie Tavu bērnu draudzes.
Коли б я сказав: „Буду так говори́ть, як вони“, то спроневі́рився б я поколі́нню синів Твоїх.
16 Tāpēc es domāju, ka es to varētu saprast, bet tas bija visai grūti priekš manām acīm,
І розду́мував я, щоб пізна́ти оте, — та трудне́ воно в о́чах моїх,
17 Tiekams es gāju Dieva svētumā un ņēmu vērā, kas viņiem pēcgalā notiek.
аж прийшов я в Божу святиню, — і кінець їхній побачив:
18 Tiešām, tu tos vedi uz slidenām vietām un tos nogāzi, ka tie iet postā.
направду, — Ти їх на слизько́му поставив, на спусто́шення кинув Ти їх!
19 Kā viņi tik piepeši iet bojā! Tie iznīkst un iet bojā ar briesmām.
Як вони в одній хвилі спусто́шені, згинули, пощеза́ли від стра́хів!
20 Tā kā sapnis zūd, kad uzmostas, tā tev, Kungs, ceļoties viņi nebūs nekas.
Немов сном по обу́дженні, Господи, о́бразом їхнім пого́рдиш, мов сном по обу́дженні!
21 Kad rūgta taptu man sirds un riebtu man īkstis,
Бо болить моє серце, і в нутрі́ моїм коле,
22 Tad es būtu neprātīgs un nezinātu nekā; es būtu kā lops Tavā priekšā.
а я немов бидло й не знаю, — я перед Тобою худо́бою став!
23 Bet pie Tevis es palieku vienmēr; Tu mani turi pie manas labās rokas.
Та я за́вжди з Тобою, — Ти де́ржиш мене за правицю,
24 Tu mani vadīsi pēc Sava padoma, un pēc mani uzņemsi godā.
Ти Своєю порадою во́диш мене, і пото́му до слави Ти ві́зьмеш мене!
25 Kad Tu esi mans, tad man nevajag ne debess, ne zemes.
Хто є мені на небеса́х, окрім Тебе? А я при Тобі на землі не бажаю нічо́го!
26 Jebšu man arī mirtu miesa un sirds, taču Tu, Dievs esi manas sirds patvērums un mana daļa mūžīgi.
Гине тіло моє й моє серце, та Бог — скеля серця мого й моя доля навіки,
27 Jo redzi, kas tālu no Tevis, tie ies bojā; Tu izdeldē visus, kas no Tevis atkāpjas.
бо погинуть ось ті, хто боку́є від Тебе, пони́щиш Ти кожного, хто відсту́пить від Тебе!
28 Bet man tas ir prieks, tuvu būt pie Dieva, ka es savu cerību lieku uz To Kungu Dievu, ka es izteicu visus Tavus darbus.
А я, — бли́зькість Бога для мене добро́, — на Владику, на Господа свою певність складаю, щоб звіща́ти про всі Твої чи́ни!
