Psalmi 35
1 Dāvida dziesma. Ej tiesā, Kungs, ar tiem, kas ar mani iet tiesā, karo ar tiem, kas ar mani karo.
Давидів.
2 Sagrāb priekšturamās bruņas un ieroci un celies man par palīgu.
візьми мало́го й великого щита́, — і встань мені на допомогу!
3 Izvelc šķēpu un zobenu pret tiem, kas man dzenās pakaļ; saki uz manu dvēseli: Es esmu tava pestīšana.
Дістань списа, і дорогу замкни моїм напасника́м, скажи до моєї душі: „Я — спасі́ння твоє“!
4 Lai top kaunā un par apsmieklu, kas manu dvēseli meklē, lai top dzīti atpakaļ un likti kaunā, kas pret mani ļaunu domā.
Нехай засоро́мляться й будуть пога́ньблені ті, хто чатує на душу мою; хай відступлять назад і нехай посоро́мляться ті, хто лихо мені замишляє.
5 Lai tie top kā pelavas vējā, un Tā Kunga eņģelis lai tos aizdzen.
Бодай вони стали, немов та поло́ва на вітрі, і Ангол Господній нехай їх жене;
6 Viņu ceļš lai paliek tumšs un slidens, un Tā Kunga eņģelis lai tos vajā.
нехай буде доро́га їхня те́мна й сковзька́, і Ангол Господній нехай їх жене, —
7 Jo bez vainas tie priekš manis apslēpuši sava tīkla bedri, bez vainas tie priekš manas dvēseles rakuši bedri.
бо вони безпричинно тене́та свої розставляють на мене, яму копають безвинно на душу мою!
8 Posts tam uzies, kad viņš to nezin, un viņa tīkls, ko tas ir paslēpis, sagūstīs viņu pašu; sev par postu viņš tur iekritīs.
Нехай на́гла загибіль, якої не знає, на нього спаде, і сітка його, яку він наставив, хай зловить його у на́гле нещастя, — бодай він до нього упав!
9 Bet mana dvēsele priecāsies iekš Tā Kunga, un līksmosies par Viņa pestīšanu.
А душа моя в Господі буде радіти, звеселиться Його допомогою!
10 Visi mani kauli sacīs: Kungs, kas ir kā Tu? Tu bēdīgo izglābi no tā, kas ir stiprāks, nekā viņš, arī bēdīgo un nabagu no viņa laupītāja.
Скажуть усі мої кості: „Господи, хто подібний до Тебе?“Ти рятуєш убогого від сильнішого над нього, покірного та бідаря́ — від його дерія́.
11 Viltus liecinieki ceļas, tie prasa no manis, ko es nezinu.
Свідки встають неправдиві, чого я не знав — питають мене,
12 Tie man maksā ļaunu par labu; mana dvēsele ir atstāta.
віддають мені злом за добро, осиро́чують душу мою!
13 Bet es, kad tie bija neveseli, apvilku maisu un mērdēju savu dvēseli ar gavēšanu un lūdzu no sirds dibina.
А я, як вони хворували були́, зодягався в вере́ту, душу свою мучив по́стом, молитва ж моя поверталась на лоно моє.
14 Es tā staigāju, tā kā viņš man būtu par draugu un brāli, es gāju noskumis, nospiests, tā kā kas žēlojās par savu māti.
Як при́ятель, бу́цім то брат він для мене, — так я ходив, ніби був я в жало́бі по матері, був я засму́чений, схи́лений.
15 Bet kad es straipalēju, tad tie priecājās un sapulcējās, nelieši, ko es nepazinu, sapulcējās pret mani; tie plosās un nepaliek klusu.
А вони, як упав я, радіють та схо́дяться, напасники́ проти мене збираються, я ж не знаю про те; кричать, і не вмовка́ють,
16 Ar viltīgiem mēdītājiem un kumosu lišķiem tie griež zobus pret mani.
з дармоїдами та пересмі́шниками скрего́чуть на мене своїми зубами.
17 Kungs, cik ilgi Tu to gribi redzēt? Izglāb manu dvēseli no viņu postīšanas, manu vientuli no jauniem lauvām.
Господи, — чи довго Ти бу́деш дивитись на це? Відверни́ мою душу від їхніх зубі́в, від отих левчуків одина́чку мою!
18 Es Tev pateikšos lielā draudzē, ļaužu pulkā es Tevi slavēšu
Я буду Тебе прославляти на збо́рах великих, буду Тебе вихваляти в числе́ннім наро́ді!
19 Lai par mani nepriecājās, kas mani ienīst par nepatiesu, nedz mirkšķina ar acīm, kas mani nīdē bez vainas.
Нехай з мене не ті́шаться ті, хто ворогує на мене безви́нно, нехай ті не морга́ють очима, хто мене без причини нена́видить,
20 Jo no miera tie nerunā, bet izgudro viltīgus vārdus pret tiem klusiem iekš zemes.
бо говорять вони не про мир, але на спокі́йних у кра́ї облу́дні слова́ вимишляють,
21 Tie atplēš savu muti pret mani, tie saka: tā, tā, mūsu acs to redzējusi!
свої уста на мене вони розкрива́ють, говорять: „Ага, ага! Наші очі це бачили!“
22 Kungs, Tu to redzi, neciet klusu, Kungs, neesi tālu no manis!
Ти бачив це, Господи, — не помовчи́ ж, Господи, — не віддаляйся від мене!
23 Uzmodies un celies par manu tiesu, mans Dievs un mans Kungs, par manu lietu.
Устань, і збудися на суд мій, Боже мій і Господи мій, на супере́чку мою,
24 Tiesā mani pēc Tavas taisnības, Kungs, mans Dievs, ka tie par mani nepriecājās.
розсуди Ти мене по Своїй справедливості, Господи, Боже мій, і нехай через мене не тішаться,
25 Lai tie nesaka savā sirdī: labi, tas mums pa prātam; lai tie nesaka: mēs viņu esam aprijuši.
нехай не говорять у серці своїм: „Ага, — його маємо ми“, хай не кажуть вони: „Ми його проковтну́ли“.
26 Lai kopā top kaunā un par apsmieklu, kas priecājās par manu nelaimi; lai top apģērbti ar kaunu un negodu tie, kas pret mani lielās.
Нехай посоромляться та застидаються ра́зом, хто з мого нещастя радіє, бодай вбрались у сором та в га́ньбу, хто рота свого розкриває на мене!
27 Priecīgi lai dzied un līksmojās, kam patīk mana taisnība, lai tie saka vienmēr: augsti slavēts lai ir Tas Kungs, kam labs prāts pie Sava kalpa labklāšanās.
Хай співають та звесе ляються ті, хто бажає мені правоти́, і нехай кажуть за́вжди: „Хай буде великий Господь, що миру бажає Своєму рабові!“
28 Tad mana mēle sludinās Tavu taisnību, un ikdienas Tavu slavu.
А язик мій звіщатиме правду Твою, славу Твою кожен день!
