Psalmi 17
1 Dāvida lūgšana. Kungs, ņem vērā taisnību, klausies uz manu brēkšanu, griez savas ausis uz manu lūgšanu, kas nenāk no viltīgām lūpām.
Молитва Давидова. Почуй, о Господи, [благання про] правду; прислухайся до мого волання, зваж на мою молитву, що з вуст нелукавих [лине].
2 No tava vaiga lai nāk mana tiesa; tavas acis skatās uz to, kas ir taisnība.
Від Тебе Самого нехай прийде мені суд справедливий, нехай очі Твої побачать правду.
3 Tu pārbaudi manu sirdi, Tu piemeklē to naktīs, Tu mani esi kausējis un nekā neatradis; es esmu apņēmies, ka manai mutei nebūs pārkāpt.
Ти випробував моє серце, дослідив [мене] вночі, переплавив мене, але не знайшов [того], щоб слова мої розходилися з думками.
4 Pie cilvēku darbiem es sargos caur Tavas mutes vārdu no pārkāpēja pēdām.
Щодо справ людських, то згідно зі словом, що [вийшло] з вуст Твоїх, я зберіг себе від того, щоб [стати] на шлях гнобителя.
5 Uzturi manu gājienu uz Taviem ceļiem, ka mani soļi nešaubās.
Стопи мої крокували [тільки] Твоїми стежками, ноги мої не оступалися.
6 Es Tevi piesaucu, jo Tu mani paklausi, ak Dievs! Griez' Savu ausi pie manis, klausi manu valodu.
Я кличу до Тебе, бо Ти відповіси мені, Боже; нахили вухо Твоє до мене, почуй мову мою.
7 Parādi brīnišķi Savu žēlastību, Tu, kas glābi no pretiniekiem tos, kas tvērās pie Tavas labās rokas.
З’яви дивну милість Твою, о Визволителю, Що рятуєш правицею Своєю тих, хто надію покладає на Тебе в протистоянні з ворогами.
8 Pasargi mani kā acs raugu acī, apslēp mani savu spārnu pavēnī
Бережи мене мов зіницю ока, у тіні крил Твоїх сховай мене
9 No bezdievīgo vaiga, kas mani posta, no maniem nikniem ienaidniekiem, kas ap mani apmetās.
від нечестивих, що грабують мене, від смертельних ворогів моїх, що мене оточили.
10 Savu cieto sirdi tie aizslēguši, ar savu muti tie runā lepni.
Вони заплили жиром, вуста їхні говорять пихато.
11 Tie nu ir visapkārt ap mums mūsu ceļos, ar savām acīm tie glūn, mūs gāzt pie zemes.
Підкрадалися до мене [таємно], а тепер оточили мене, їхні очі шукають нагоди, аби кинути [мене] на землю.
12 Viņa ģīmis ir kā lauva, kas tīko saplosīt, un kā jauns lauva, kas sēž paslēpies.
Немов той лев, що прагне терзати [здобич], і як лев молодий, що в засідці залягає.
13 Celies, Kungs, steidzies viņam pretī, nogāz viņu, izglāb ar Savu zobenu manu dvēseli no bezdievīgā,
Піднімися, Господи, стань перед ним, кинь додолу його; мечем Своїм визволи душу мою від нечестивого,
14 No tiem ļaudīm ar Savu roku, ak Kungs! no šās pasaules ļaudīm, kam sava tiesa ir šai dzīvībā, kam vēderu Tu pildi ar Savu mantu, kam dēlu papilnam, un kas savu mantu atstāj saviem bērniem.
рукою Твоєю від мужів, Господи, – від людей плинного світу, чия доля лише в цьому житті. То нехай же їхнє черево наповниться із Твоєї скарбниці нехай діти їхні наситяться і залишок передадуть малюкам своїм.
15 Bet es skatīšu Tavu vaigu iekš taisnības, uzmodies mielošos no Tava ģīmja.
А я в правді побачу обличчя Твоє, прокинувшись, образом Твоїм насичуватися буду.
