Psalmi 144
1 Dāvida dziesma. Slavēts lai ir Tas Kungs, mans patvērums, kas manām rokām māca kauties, un maniem pirkstiem karot,
Давидів.
2 Mans žēlotājs un mana stiprā pils, mans patvērums un mans izglābējs, manas priekšturamās bruņas, uz ko es paļaujos, kas manus ļaudis man dara paklausīgus.
Він моє милосердя й тверди́ня моя, форте́ця моя та моя охоро́на мені, Він мій щит, і я до Нього вдаю́ся, Він мій наро́д підбиває під мене!
3 Kungs, kas ir cilvēks, ka Tu viņu piemini? Un cilvēka bērns, ka Tu viņu lieci vērā?
Господи, що́ то люди́на, що знаєш її, що́ то син лю́дський, що зважаєш на нього?
4 Cilvēks ir kā dvaša, viņa laiks ir kā ēna, kas aiziet.
Люди́на стала до па́ри поді́бна, її дні — як та тінь промину́ща!
5 Kungs, nolaid Savas debesis un kāp zemē, aizskar kalnus, ka tie kūp.
Господи, нахили Своє небо, — й зійди́, доторкни́ся до гір, — і вони задиму́ють!
6 Met zibeņus un izkaisi tos, šaudi Savas bultas un izbiedē tos.
Заблищи́ блискави́цею, й їх розпоро́ш, пошли Свої стрі́ли, і їх побенте́ж!
7 Izstiep Savas rokas no augstības, atpestī mani un izglāb mani no lieliem ūdeņiem, no svešinieku rokas!
Пошли з висоти́ Свою руку, й мене поряту́й, і визволь мене з вод великих, від руки чужинці́в,
8 Viņu mute runā melus, un viņu labā roka ir viltus roka.
що їхні уста́ промовляють неправду, а їхня прави́ця — прави́ця зрадли́ва!
9 Ak Dievs, es Tev dziedāšu jaunu dziesmu, es Tev dziedāšu ar desmit stīgu koklēm.
Боже, я пісню нову́ заспіваю Тобі, на а́рфі десятистру́нній заграю Тобі,
10 Tu ķēniņiem dod pestīšanu, un izglābi Savu kalpu Dāvidu no nikna zobena.
що Ти перемогу царям подає́ш, що рятуєш Давида, Свого раба, від лихого меча́!
11 Izglābi mani un atpestī mani no svešinieku rokas, kas ar savu muti melus runā, un viņu labā roka ir viltus roka;
Порятуй же мене й збережи Ти мене від руки чужинці́в, що їхні уста́ промовляють марно́ту, а їхня прави́ця — правиця зрадли́ва,
12 Ka mūsu dēli uzaug savā jaunībā kā stādi, mūsu meitas kā izcirsti stūra pīlāri pils namos.
щоб були́ сини наші, немов саджанці́, ви́плекані в їхній мо́лодості, наші до́чки — немов ті нарі́жні стовпи́, ви́тесані на окра́су палати!
13 Ka mūsu klētis ir pilnas un izdod visādu mantu, ka mūsu ganāmie pulki pa tūkstošiem vedās un pa simts tūkstošiem mūsu laidaros;
Повні наші комо́ри, — вони видають найрізні́ше, ко́тяться тисячами наші ві́вці та ко́зи, десятками тисяч по наших подві́р'ях розпло́джуються!
14 Ka mūsu liellopi augļojās, un ka postīšanas, laupīšanas, vaidēšanas nav pa mūsu ielām.
Ситі наші бики́, немає приго́д і немає хворо́би, і на ву́лицях наших нема наріка́нь!
15 Svētīga tā tauta, kam tā klājās, svētīga tā tauta, kam Tas Kungs ir par Dievu.
Блаженний наро́д, що йому так веде́ться, блаженний наро́д, що Господь — йому Бог!
