Psalmi 104
1 Teici To Kungu, mana dvēsele! Kungs, mans Dievs, Tu esi ļoti liels, ar augstību un godību aptērpies.
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
2 Tu ģērbies gaišumā kā apģērbā; tu izklāj debesis kā telti.
Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
3 Tu ūdeņus augstībā sev lieci par grīdu, tu dari padebešus par saviem ratiem, tu staigā uz vēja spārniem.
Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
4 Tu dari vējus par Saviem eņģeļiem un uguns liesmas par Saviem sulaiņiem.
Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
5 Zemi Tu esi dibinājis uz viņas pamatiem, ka tā nešaubās ne mūžam.
Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
6 Ar jūras dziļumiem Tu to apsedzis kā ar apģērbu, ūdeņi stāvēja pār kalniem.
безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
7 No Taviem draudiem tie bēga, no Tava pērkona tie steidzās projām;
від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
8 Kalni cēlās un lejas nogrima tai vietā, ko Tu tām biji licis.
виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
9 Tu esi licis robežas, tās tie (ūdeņi) nepārkāps un zemi vairs neapklās.
Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
10 Tu izvadi avotus pa ielejām, ka tie tek starp kalniem.
Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
11 Tie dzirdina visus lauka zvērus, tur atdzeras meža ēzeļi.
напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
12 Pie tiem mīt debesputni, zaros tie dzied.
Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
13 Tu slapini kalnus no augšienes; ar augļiem, ko Tu radi, zeme top piepildīta.
Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
14 Tu liec zālei augt priekš lopiem un sējai cilvēkam par labu, lai nāk maize no zemes
Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
15 Un vīns, kas iepriecina cilvēka sirdi, ka viņa vaigs top skaistāks nekā no eļļas, un ka maize spēcina cilvēka sirdi.
і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
16 Tā Kunga koki top papilnam slacināti, ciedra koki uz Lībanus, ko Viņš ir dēstījis.
Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
17 Tur putni dara ligzdas un stārķi dzīvo uz priedēm.
що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
18 Augstie kalni ir priekš mežu kazām, klintis kalna āpšiem par patvērumu.
Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
19 Tu esi darījis mēnesi laikmetiem, saule zin savu noiešanu.
і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
20 Tu dari tumsu, ka nakts metās; tad kustās visi meža zvēri.
Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
21 Jaunie lauvas rūc pēc laupījuma, meklēdami savu barību no Dieva.
рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
22 Un kad saule lec, tad tie atkal aizbēg un apguļas savās alās.
Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
23 Tad cilvēks iziet pie sava darba, pie sava lauka darba līdz vakaram.
Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
24 Cik lieli ir Tavi darbi, ak Kungs! Tos visus Tu esi darījis ar gudrību, - zeme ir Tava padoma pilna.
Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
25 Redzi, jūra, liela un plata uz abējām pusēm! Tur mudžēt mudž neskaitāmā pulkā visādi zvēri, lieli, mazi.
Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
26 Tur iet lielas laivas un Levijatans, ko Tu esi radījis, tur dzīvoties.
Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
27 Tie visi uz Tevi gaida, ka Tu tiem barību dodi savā laikā.
Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
28 Kad Tu tiem dod, tad tie salasa; kad Tu Savu roku atveri, tad tie ar labumu top pieēdināti.
Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
29 Tu apslēpi Savu vaigu, tad tie iztrūkstas; Tu atņem viņiem dvašu, tad tie mirst un paliek atkal par pīšļiem.
Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
30 Tu sūti Savu Garu, tad tie top radīti, un Tu atjauno zemes ģīmi.
Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
31 Tā Kunga godība paliek mūžīgi; Tas Kungs priecājās par Saviem darbiem.
Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
32 Viņš uzlūko zemi, tad tā dreb; Viņš aizskar kalnus, tad tie kūp.
Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
33 Es dziedāšu Tam Kungam, kamēr es dzīvoju; es slavēšu savu Dievu ar dziesmām, kamēr šeit esmu.
Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
34 Manas domas Viņam lai patīk; es priecāšos iekš Tā Kunga.
Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
35 Grēcinieki no zemes lai izzūd un bezdievīgo lai vairs nav. Teici To Kungu, mana dvēsele, Alleluja.
Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
