Salamana Pamācības 26
1 Kā sniegs vasarai un lietus pļaujamam laikam, tā ģeķim nepieder gods.
Як літом той сніг, і як дощ у жнива́, — та́к не лицю́є глупце́ві пошана.
2 Kā putns nolidinājās, kā bezdelīga aizskrien, tā nenopelnīti lāsti neaizņem.
Як пташка літає, як ла́стівка лине, так невинне прокля́ття не спо́вниться.
3 Zirgam pātaga, ēzelim iemaukti un ģeķa mugurai rīkste.
Батіг на коня, обро́ть на осла, а різка на спи́ну глупці́в.
4 Neatbildi ģeķim pēc viņa ģeķības, ka tu viņam līdzi netopi.
Нерозумному відповіді не дава́й за нерозум його, щоб і ти не став рівний йому.
5 Atbildi ģeķim pēc viņa ģeķības, ka viņš pats neturās par gudru.
Нерозумному відповідь дай за безумством його, щоб він в о́чах своїх не став мудрим.
6 Darbu uzticēt nelgam rokā, ir nocirst kājas un izbaudīt briesmas.
Хто через глупця́ посилає слова́, той ноги собі обтинає, отру́ту він п'є.
7 Kā klibam karājās kājas, tā ģeķa mutē gudrības vārdi.
Як воло́чаться но́ги в кульга́вого, так у безумних уста́х припові́стка.
8 Kas ģeķim dod godu, ir kā kas akmeni piesien pie lingas.
Як прив'я́зувати камінь коштовний до пра́щі, так глупце́ві пошану давати.
9 Kā ērkšķi, kas tikuši piedzēruša rokā, tāds ir sakāms vārds ģeķu mutē.
Як те́рен, що влізе у руку, отак припові́стка в уста́х нерозумного.
10 Manīgs visu izdara; bet kas nelgu der, sader tekuli.
Як стрілець, що все ра́нить, так і той, хто наймає глупця́, і наймає усяких прохо́жих.
11 Kā suns atiet pie saviem vēmekļiem, tā pat ģeķis atgriežas atpakaļ pie savas ģeķības.
Як вертається пес до своєї блюво́тини, так глупо́ту свою повторяє глупа́к.
12 Kad tu redzi vīru, kas savās acīs gudrs, tad no muļķa vairāk cerības, nekā no tāda.
Чи ти бачив люди́ну, що мудра в очах своїх? Більша надія глупце́ві, ніж їй.
13 Sliņķis saka: „Jauns lauva uz ceļa, lauva uz ielām!“
Лінивий говорить: „Лев на дорозі! Лев на майда́ні!“
14 Durvis grozās eņģēs, un sliņķis savā gultā.
Двері обе́ртаються на своєму чопі́, а лінивий — на лі́жку своїм.
15 Sliņķis slēpj savu roku azotē, un tam grūti to atkal pie mutes likt.
Свою руку лінивий стромля́є до миски, — та підне́сти до рота її йому тяжко.
16 Sliņķis savā prātā gudrāks nekā septiņi, kas runā prātīgi.
Лінивий мудріший ув очах своїх за сімох, що відповідають розумно.
17 Kas garām ejot iejaucās citu ķildā, ir kā kas suni ņem aiz ausīm.
Пса за ву́ха хапає, хто, йдучи́, устрява́є до сварки чужої.
18 Tā kā, kad (ārprātīgs) par smieklu šautu ar šķēpiem un nāvīgām bultām,
Як той, хто вдає божевільного, ки́дає і́скри, стрі́ли та смерть,
19 Tā pat ir, kas savu tuvāko pievīlis saka: Vai to par smieklu vien nedarīju?
так і люди́на, що обманює друга свого та каже: „Таж це́ я жартую!“
20 Kad malkas nav, tad uguns izdziest, un kad lišķa nav, tad ķilda rimst.
З браку дров огонь гасне, а без пліткаря́ мовкне сварка.
21 Kā ogles liesmu un malka uguni, tā rējējs cilvēks saceļ ķildu.
Вугі́лля для жару, а дро́ва огне́ві, а люди́на сварли́ва — щоб сварку розпа́лювати.
22 Lišķa vārdi ir kā saldi kumosi un iet visai pie sirds.
Слова́ обмо́вника — мов ті присма́ки, й у нутро́ живота вони схо́дять.
23 Dedzīgi vārdi, bet neganta sirds ir poda gabals pārvilkts ar netīru sudrabu.
Як срі́бло з жу́желицею, на горшкові накла́дене, так полу́м'яні уста, а серце лихе, —
24 Kas tevi ienīst, ir ar muti draugs, bet savā sirdī viņš domā uz viltu.
устами своїми маску́ється ворог, і ховає оману в своє́му нутрі́:
25 Kad tas mīlīgi runā, tad netici viņam, jo septiņas negantības viņa sirdī.
коли він говорить лагі́дно — не вір ти йому, бо в серці його сім оги́д!
26 Lai gan ienaidu aizsedz ar viltu, tomēr viņa niknums ļaužu priekšā nāks gaismā.
Як нена́висть прикрита ома́ною, — її зло відкривається в зборі.
27 Kas bedri rok, tas tanī iekritīs, un kas akmeni veļ uz to tas atvelsies.
Хто яму копа́є, той в неї впаде́, а хто ко́тить камі́ння — на нього воно поверта́ється.
28 Viltus mēle ienīst to, kam pati dzēlusi, un mīksta mute padara nelaimi.
Брехливий язик нена́видить своїх ути́скуваних, і уста гладе́нькі до згуби прова́дять.
